Ексклюзивна хвиля

Парфюм із феромонами

У темні часи рятують спогади. Cумні, веселі чи кумедні. Вони допомагають під час повітряної тривоги — от як у ці хвилини, приміром, аби припинити маніакально прислухатися, чи не чутно з неба звуку, схожого на дирчання мопеда… Оце вчора на ніч вкотре передивилась фільм «Вовк» із Джеком Ніколсоном в головній ролі і спеціально спитала в дядька Гугла: скільки ж з моєму улюбленому актору було років, коли він зіграв фантастично харизматичного, неймовірно сексуального та притягального вовкулаку?

З’ясувалося, шістдесят годків Джеку вже було, дай Боже йому здоровля… І от, дивлячись фільм, я загадала свої сексуальні пригоди… Стоп-стоп-стоп. Ні, не дочекаєтесь… Коректніше сформулюю. Я загадала, як ми із моєю подругою перший і останній раз у своєму житті зайшли у сексшоп.

Діло було років 15 тому. Я тоді працювала головним редактором сайту партії Наша Україна, наш офіс був на Подолі, на вулиці Спаській, належав Олександру Третякову (чия мама викладала мені алгебру у школі, але це – окрема історія). Так от, якось ідучи з роботи, я сказала своїй колезі і подрузі Лесі: «Лесюха, а давай, нарешті, розіб’ємо окови комплесків і зайдемо у той нещасний секс-шоп».

Магазинчик цей, із люмінесцентною вивіскою «18+» у вітрині, розташувався у сусідньому кварталі і манив своєю загадковістю. Корочє, ми зайшли.

Але далі відділу з парфюмами не пішли (у глибині крамнички боввані механічні фалоімітатори найрізноманітніших розмірів та кольорів, однак один лише погляд на це царство Еросу примушував нас кам’яніти та заливатися румянцем. Ех, молодість)… У відділі парфумів нам запропонували придбати парфюм з феромонами – абсолютно без запаху, однак, як запевняв гарненький продавець – діють убойно…

Аби перевірити дію цього чарівного зілля, він попшикав нас, і сказав зі скрадливими нотками в голосі, що завтра ми самі прибіжимо за флакончиками… І от ідемо ми такі, попшикані щедро афродізіаком із Леською по вулиці Спаській у бік метро Контрактова площа, і радіємо літу і, взагалі, життю… І бачимо – попереду трамвайні колії, якими пронизаний увесь Поділ, ремонтує бригада дорожників.

10-12 спітнілих мужиків у помаранчевих безрукавках на голе тіло, бо ж спека. Вони кричать, матюкаються, перегукуються голосно, аби перекричати оту штуку, схожу на костур, яка дробить асфальт. Але коли ми порівнялися з ними, усі мужики замовкли, як по команді. Просто в одну секудну. І так само, як по команді, незмигно вп’ялися в нас очима. Мовчки стираючи піт з чола, вони проводжали нас поглядами, аж поки ми з Леською не відійшли метрів на сто…

Повірите – ці хвилини були варті камери Федеріко Фелліні. Дві юні жінки, вдягнуті у легкі плаття з глибоким вирізом і короткими рукавами, крокують Подолом під незмигними поглядами запечених серпневим сонцем голих мужиків…

… Я до сьогодні не знаю, чи це був ефект від тих невловимих нюхом феромонів, чи просто наші щасливі, розпахнуті літу, життю і майбутньому щастю очі так вплинули на тих мужчин. Адже ми так і не купили ті парфюми, та й більше ніколи не заходили у той секс-шоп. Власне, він свою функцію виконав – ми зрозуміли, що маємо силу, яка може покласти на лопатки найсильнішого мужика.

Втім, ані я, ані Леська так тією силою жодного разу і не скористалася. На щастя чи на жаль?

Галя Плачинда

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.