Ювілеї двох видатних українців пройшли мимо суспільної уваги. Знову! Це ж не алла пугачова/максімгалкін… Учора минуло 75 років видатній співачці Ніні Матвієнко. Сьогодні — 80-річчя відомого письменника Володимира Яворівського. Ніна Матвієнко здравствує, а Володимир Яворівський царствує.
Сьогодні 10 листопада народилася надзвичайно талановита самобутня скорпіонка-іменинниця Неоніла Стефурак! «Я на гору круту крем’яную буду камінь важкий підіймать. І, несучи вагу ту страшную, буду пісню веселу співать», — ці слова великої Лесі Українки яскраво засвідчують та характеризують життєву і творчу долю самобутньої поетеси із Прикарпаття Неоніли Стефурак. Не кожному вдається лікувати біль душі, а вона може. І не лише тому, що першою вищою освітою стала медична. Поезія — щирість і біль — стали для неї і стражданням, і щастям.
Перехрестя бульвару Шевченка та Володимирської вже зараз. Через добу після ракетного обстрілу. Дорогу відновили, будинки й парк заліковують рани. От тільки невинно вбитих людей не повернеш… Вова путін «со товарищи» зі своїм підлим, мерзенним народом будуть платити до сьомого коліна, а м’о й далі!
Гарбузи лежать коло клуні під сірим брезентом. З городу тягне прогірклим і промоклим димом згорілого огудиння. Дід, як лелека, стоїть посеред двору у шапці набакир, з двома помийними відрами. Кухвайка його пахне дертю й висівками, пахне свіжо натертим буряком і щойно вивезеним гноєм. Біля колодязя на приступці стоїть відро води, а на цямрині сидить здоровенний білий індик. Дідові очі дивляться кудись крізь хлів, крізь паркан, дідові очі повні музики.
Мій читальний жовтень розпочала з дуже атмосферної та сентиментальної книжки відомої української блогерки Юлії Сливки «Ніби десь коло хати розбився літак». Це друга її книжка, яка, на відміну від першої «Чуєш, коли приїдеш додому?», вийшла вже у її власному видавництві. Багато хто знайомий з творчістю Юлії Сливки завдяки її публікаціям в Інстаграмі. Стиль писання дуже особливий і оригінальний. Почала слідкувати за нею, як прочитала першу книжку Юлії.
Страшно не те, що росія може наростити рівень агресії. Страшно те, що вона його знизити не може. Їх ситуація зараз така, що вони просто не мають з чим відступати і вертатись додому. Тому навіть коли військова ситуація потребує відступу, як під Херсоном — в ситуацію втручається путін і забороняє їм це робити. Вмирайте, пофік. Ні шаґу назад — за намі Масква. І не тому, що її треба захищати. А тому, що Масква спитає: а нашо це все було?
У темні часи рятують спогади. Cумні, веселі чи кумедні. Вони допомагають під час повітряної тривоги — от як у ці хвилини, приміром, аби припинити маніакально прислухатися, чи не чутно з неба звуку, схожого на дирчання мопеда… Оце вчора на ніч вкотре передивилась фільм «Вовк» із Джеком Ніколсоном в головній ролі і спеціально спитала в дядька Гугла: скільки ж з моєму улюбленому актору було років, коли він зіграв фантастично харизматичного, неймовірно сексуального та притягального вовкулаку?
Наша велика родина, за тодішніми господарськими мірками, заможною не була. Землі – обмаль, синів, невісток і онуків – купа. Проте в найми не йшли, на багатших не батракували, попідтинню не вмирали. Обходилися своєю працею. Прабаба згадує, що за її дитинства у дворі була навіть пара волів і сяка-така пасіка – може, два, може, три вулики. Був добротний сільськогосподарський реманент. Усім цим до часу кермував мій прапрадід Панас (Охтанасій). Кермував вправно.
