Чернігівські акули пера!
А хто з вас написав бодай 100 сторінок про історію свого рідного села чи міста? А Микола Тимошик видав на-гора про Данину 1000 сторінок!
Не висмоктав їх з пальця, а зібрав кожен факт, кожне свідчення в архівах, у спілкуванні із старожилами… Скільки тут виявилося несподіваних ракурсів, відкриттів, знахідок, які істотно доповнили історію Ніжинщини зокрема і нашого сіверського краю загалом!
Наш земляк установив усечернігівський, а може, й всеукраїнський рекорд: його потужна праця, його двотомник «Село», як на мене, зайняла без перебільшення ПЕРШЕ МІСЦЕ в осмисленні життя і долі упродовж віків одного конкретного села і разом з тим усіх зокрема.
Микола Тимошик зі своїм двотомником буде в Чернігові.
Афіші про презентацію скрізь висять і кличуть.
Буде прикро, якщо про цей ПОДВИЖНИЦЬКИЙ ПОДВИГ дослідника наша журналістська братія промовчить…
Журналістка О.: … Ніякої конкретики. Не зрозуміло, про що він там писав. Чи досліджував, як Джон Мейс, чи це чергове «ростемо ж ми, гей»? Схоже на – «ростемо ми, гей». Процитуйте хоч один абзац, якщо можна, з того «шедевру», бо все одно не ясно, є там хоч щось цікаве, чи нудотне, аж щелепи роздирає.
Журналіст С.: Пані О., там — розслідування інтригуючих вбивств, крадіжок і т.п. Усе там є… Плюс багато про суперкохання!Журналіст С.: От не пам’ятаю, чи є там щось про згвалтування… Це, мабуть, недороботка…
Журналістка О.: І, думаю, вбивств у тому селі було предостатньо, як і згвалтувань, особливо після «Звільнення від німецьких загарбників». Так шо написати було про що. Але чи написано? Але то таке.., яке мені діло?!
Журналіст С.: От буде прикол, якщо пані репортерка О. все-таки прийде на презентацію і навіть напише щось… Хоча б критичне. Але я у це не вірю!
Журналістка О.: Приколи не по моїй часті. Тим більше, коли — кіт у мішку. Адже ж так і не ясно — що за текст, чи гарно зроблений, чи абияк, чи цікавий чи нудотний? Я так і не зрозуміла. І саме головне — не ясно, чи буде фуршет! А без нього захід вдалим не назвеш. До речі, я навіть на відкриття «рижського хліба» не ходила… І, чекайте, хіба автор не повинен текстом, інтригою зацікавити читача і журналіста? Одне діло — Мазепа, то велична постать і тягне до книжки. А тут якесь Данино? Була я там. У тому селі. Дягова і то цікавіша!
Журналіст С.: Скажу так: «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко я покинув читати на 30 сторінці, а двотомник Тимошика – таки «освоїв-проковтнув». Бо Тимошик «вліз» у подробиці життя селян, якими не цікавилися навіть історики. Да. А щодо фуршету, то це ж відбуватиметься в університеті… У всьому треба знати міру. Це ж не презентація чернігівської ковбаси чи сметани.
Журналістка О.: Дикі ви люди!
Чернігівчанка К. (вклинилась, як голос народу): А вход свободен всем или только для журналистов и писателей?
Журналіст С.: Вхід вільний для всіх, але москвитянок пропускатимуть за біометричними паспортами і «опрятним видом»!
Чернігівчанка К.: Добре, добре, я розмовлятиму лише українською…
