День дев’ятий
Сьогодні група А розпочинає третій тур, а отже, матимемо перші розв’язки, і вже сьогодні перші дві команди можуть збирати свої лахи та вертатися додому. Процес сумний, неприємний, але неминучий у спорті, і той, хто не пережив прикрих поразок — той не знає справжнього смаку перемог!
— От сьогодні якраз і починається справжня напруга, справжня гра футбольних нервів, — каже Гриціян, і стає дуже схожим на одного очманілого коментатора місцевого телеканалу.
Але Гриціян таки каже правду. Бо досі на Євро була ніби інтродукція, зачин, прощупування командами одна одну. З третім туром матимемо фінальні бої, для когось з вікторією, а кому — з розчаруванням.
Скажу чесно, до збірної Росії ми з Гриціяном не маємо жодної опінії. Нам не гра Росії не подобається, нам щось інше з усього російського не подобається, що звичайно ж має вплив і на футбол також. Тому п’ючи трохи пива за кілька годин до гри Росія – Греція, ми давно визначилися з симпатіями, але Гриціян, як визнаний поміж нами футбольний експерт, виголосив неспростовний аналітичний підсумок:
— Кажуть, буває, що й корови літають. Але то зазвичай — у снах. Ми повболіваємо за Грецію. Бо, звичайно ж, немічні, нездалі і слабенькі потребують нашої підтримки і хоч дрібку співчуття. Однак, якщо дивитися реально на футбольне поле, то тут без варіантів – Росія переважає грецький футбол у його нинішньому виконанні навіть не в сто, а в тисячу разів. Якщо росіяни розійдуться не на жарт – підсумковий рахунок гри може виглядати для греків дуже і дуже непривабливо, і навіть непристойно. Я би радив грекам взагалі відмовитись від цього матчу. Аби менше ганьби. Погодився б, скажімо, на поразку — 0:3, і поїхав додому, до Афіни, змастивши п’яти оливою.
Так розмірковував Гриціян з олівцем і великим шматком ватману, де він розграфував якусь власну таблицю та скрупульозно щодня щось там дописував та закреслював. Я майже з усім, що казав Гриціян, погоджувався. І був певен, що саме сьогодні на сенсацію очікувати марно. Надто вже потужно виглядає збірна Росії і дуже мляві, не цікаві і слабкі футболісти Греції. Виглядало, що з Еллади до Польщі приїхали якісь втомлені, ніби зморені голодом, підстаркуваті дядьки, ні на що не сподіваючись, а так, аби «побігати».
І ось гра розпочалась.
Росіяни справді почали шалено і були на зеленому газоні «королями». Все йшло «по плану». Перші 20 хвилин греки, завдяки бурхливому натиску росіян, виглядали, ну, дуже вже порнографічно. Вони стали стіною в обороні і, здавалось, лиш чекали «розстрілу».
А росіяни напосідали. Розплановано, грамотно, ні на хвилю не затримуючись на своїй половині поля, швидко добираючись до штрафного майданчика суперника, вони знову і знову плели свої хитрі комбінації, взявши греків з їхніми ворітьми у облогу. Нащадки комуністів завзято комбінували, били з обох ніг. У них було купа часу — вся гра попереду, вони гралися з греками, як жирний кіт з причумленою мишею. Але ось проблема – час потроху спливав, гол назрівав, а м’яч, мов зачарований, ніяк не потрапляв у сітку. Росіяни з тією плямистою кулею і так, і сяк, а вона, ніби фригідна дама…
У тій «прелюдії» минув майже весь перший тайм. Здавалось, все цікаве кимось свідомо перенесено на другу половину. А шо цікаве? А, звісно, грецький крах. Росіянам лишилось дотиснути — і по полю розсиплються хвалені грецькі оливки…
Аж раптом, наприкінці першого тайму, хтось із росіян робить помилку ближче до свого карного майданчика… М’яч підхопив маленький, чорнявий і в’юнкий грек на ім’я Карагуніс, він же капітан команди. І побіг, побіг, той Карагуніс, та й стрельнув з гострого кута. Гол! Грецький гол у руській жо…рсткій обороні…
На тисячі російських вболівальників, ніби хтось вилив цебро льодяної води! На таку грецьку підступність, на таку «розпальцьовку» ніхто не сподівався. Але навіть тоді, наприкінці першого тайму, ні того Карагуніса, ні його «задрипаний грецький гол» все одно ще не сприймали всерйоз. Те поки що викликало поблажливий усміх, як якусь випадковість, прикру недоречність, котру можна прибрати одним помахом руки, якщо добре напнутися. Так думати було справді логічно. З огляду на розстановку сил і на те, що попереду цілий тайм.
О! Шо то воно буде в другому таймі! Ось зараз вийдуть росіяни, роздрочені і сердиті, і нарешті «порвуть» греків, як мавпа газету. Адже ж для того є всі підстави і можливості.
Однак грецький горіх так і лишився того вечора не розколотим. Над росіянами немов тяжів якийсь фатум. Ніби хтось ті грецькі футбольні ворота опечатав, а хваленим російським форвардам Аршавіну та Дзагоєву хтось поспилював приціли. М’яч того вечора у грецькі ворота затято не йшов. І все, що говорилося доти про російську збірну, як про фаворита, як про чудову, самобутню команду, всі ті захоплені вигуки і панегірики – полетіли в один мент великому і мохнатому псові під хвіст.
Греки вистояли, а росіяни не змогли…
Ми з Гриціяном дивувалися.
Гриціян намагався вести мову з філософським ухилом про винятки в закономірностях, але плутався і виглядав бовдурем. Врешті, прийшли до спільного – тепер нам стало шкода росіян.
— Подопльока, — сказав Гриціян, — подопльокою, а грали вони добре, і мали всі підстави виграти, дійти до чвертьфіналу, але не дійшли. От, за що, врешті-решт, я й люблю і нєнавіжу футбол! За то, шо тут, ніби в тій русской ізбє, де куди увійшов – звідти можеш і вилетіти. Ти був щойно герой національний, а тепер – лузер, профан, невдаха. Жодних гарантій і жодної дипломатичної недоторканості.
***
На пару з Росією того дня «пролетіла, як фанера над Парижем» і Польща. Під немилосердною зливою поляки програли чехам з тим самим рахунком – 0:1. Чехи не мали аж такої переваги. Гра по суті була рівною. Просто чехам трохи більше поталанило. І вони тепер з першого місця у своїй підгрупі виходять до чвертьфіналу. Отже, дві перші команди, що вже нікуди не йдуть – Росія та Польща. Проходять далі у турнірі – Чехія і Греція.
День десятий
Учорашня сенсація, що окрилила греків, прибитих кризою, і попсувала крові росіянам, тіпає, як мішком із-під борошна, і моїм другом Гриціяном. Він другий день не може заспокоїтись.
— Ти чув, як про своїх футболістів, що обкакались і замастили усю матушку-Расію, написала «Комсомольская правда»?! Як не чув?! На першій сторінці, великими літерами написали: «Уроди». Ну?! Як тобі?! При тому, що ті «уроди» все ж таки грали. Грали добре! Ну, програли, але ж билися, і вели себе на полі як «конкретні пацани». Шо на тому тлі казати про футбольну Україну, керовану Блохіним?! Де наші чесні паперові газети, де їхнє пристрасне слово про «зраду» в українському футболі?!
— Заспокойся. Де та де! Роздекався! Росія – то зовсім інше. Там ріжуть, як той казав, правду в матку. А ми інший народ. Ми толерантні. Без надії сподіваємось на Блохіна з Мілевським… Хоча колишній гравець збірної України Віктор Леоненко справедливо зауважив: «Франція показала нам справжній рівень української збірної під генеральством Блохіна. А Англія має до того лише додати кольорів з відтінками. Мені ті кольори вже сняться. Вони не ті, на жаль, що були за часу покійного Лобановського. Зовсім не ті. Далеко не ті…»
***
Гриціян цідить пиво і щось креслить на шматі ватману. Так у тиші, ніби перед грозою, минає час голландського очікування. Очікування принесло нам, на жаль, останні тюльпанові сльози…
Не можна сказати, що Голландія не мала сили змагатися з португальцями. За певних обставин — якби напередодні португальців хтось напоїв, скажімо, самогоном сосницьким — то шанси могли бути, а інакше – жодних…
Три гри Голландії на чемпіонаті – три поразки. Це просто жахливо.
Гриціян був у траурі. Я ж посив його не побиватись за Голландією, а лишити трохи душевної снаги на позавтрашнє національне випробування. Гриціян погодився: треба вгамувати серце, гартоване самогоном, до більших потрясінь…
З тим і допили пиво.
Отже, другий день заключного туру в групі В: Голландія – Португалія – 1:2. У португальців розродився нарешті їхній лідер і справді зірка світового футболу — Криштіану Роналду. Він забив обидва голи.
Інший матч – Німеччина – Данія – також – 2:1. Німеччина цілковита протилежність голландцям: три гри – три перемоги!
День одинадцятий
Заключний тур у групі С зберігав інтригу. На двоє «прохідних» місць претендували троє – Хорватія, Італія і, звісно ж, Іспанія. Ірландія не мала жодних шансів ні за можливих розкладів, ні, тим паче, за потенцією.
Обидва українські телеканали (Перший Національний та «Украина» пана Ахметова), зафрахтовані на це Євро, розпочинали свої трансляції двох ігор синхронно, о 21.45. І ми з Гриціяном мусіли бавитися телевізійним пультом. Лиш я починаю насолоджуватися технікою, стрімкістю, тонкою ниттю гри іспанців, як Гриціян, сьорбнувши пива, підштовхує мене поліворуч:
— Ану, перемикни на італійців, шо там ті піцарійці-макаронці грають. Перемикни, кажу тобі…
І так за кожними 5 хвилин. Ніби зумисне, вражий син, підштовхує мене та все: «перемикни…». Не давав, морда, спокійно подивитись на іспанську збірну. А іспанці на цьому чемпіонаті – за рівнем гри, за прогресивністю, за якимись новітніми манерами і свіжістю, нестандартністю – аж дуже вирізняються із-поміж усіх решта.
Щось дуже близького і схожого демонструють хіба португальці. Вони, власне, помітно схожі між собою – іспанці з португальцями. Акцентованістю на атаку, відсутністю пауз у грі. Одне слово, ці дві команди сповідують все те, що є найціннішого в футболі – рух, ритм, досконале володіння м’ячем, ну, і, звісно, найголовніше – жага забити і вміння те зробити.
Звичайно, питання — хто кращий у грі Іспанія – Хорватія, не стояло. Але ми навіть на цьому турнірі вже не раз пересвідчувалися, що попередні висновки чи роздавання похвальби, незаперечні ставки на когось заздалегідь – аж нічого не вартують там, де бракує, скажімо, футбольної майстерності, хисту, але є дух, жадоба боротьби і — в доброму розумінні — футбольний авантюризм.
Якраз збірна Хорватії, вийшовши на гру з іменитішим суперником, абсолютно не почувалася ні пригнічено, ні лякливо, а навпаки – брала бойовитістю і напором. На полі проти справді досконалих червоно-жовтих фурій билися моцні і ломові парубки у картатих футболках. І дуже часто футбольна техніка, тонке комбінаційне плетиво просто жорстко рвалися і тріскали, чіпляючи об потужне хорватське плече чи коліно.
Не хорватам, а якраз іспанцям було непереливки в цій грі. Хорватія, здавалось, знайшла таки методи на іспанців. Якби хорватам вдалося ще й гол забити, вони би точно здолали іспанців, як те зробили греки у грі з росіянами. Але, хорвати, на жаль, не забили. Забили натомість іспанці. Та й перемогли з тим єдиним голом, заступивши Хорватії сонце…
***
В іншій грі, до якої з пультом весь час рвався мій друг Гриціян, нічого не прогнозованого не трапилось. Ірландія, як і в попередніх двох матчах, рила землю під ногами, бігала, немов натерта в одне місце перцем, але толку з того як не було, так і не з’явилося.
Ось невеличкий коментар Гриціяна по фінальному свистку, який він записав олівцем на своєму ватмані і прочитав мені, а я передаю його тепер, хоч і по пам’яті, але без купюр:
— З дуру, як той казав, можна і причандалля для інтиму вломити. Тут треба і вміти, і знати тонкощі…
Одне слово, Ірландія – Італія – 0:2.
Ірландці, як і голландці цього разу, програли все, що можна було, і навіть те, що ще треба було зуміти «прособачити». Єдине виправдання, що це все ж таки лише футбол!
Отже, Ірландія й Хорватія «помахали ручками», утерши сльози, а італійці навпаки, їдять святкову піцу – вони її заслужили, а іспанці танцюють фламенко.
Леонід Ісаченко
