Сьогодні Василь Васильович Яременко зустрічає 89-ту зиму! Це – дивовижний професор, літературознавець, провідник українського слова, національної культури та літератури. Правда, про себе у Вікіпедії написав скромно: бібліофіл.
Володіє словацькою, польською, німецькою, чеською, старослов’янською мовами. В.В. Яременко – автор понад 500 наукових праць, а ще – у «Бібліотеці української героїки», де упорядник та автор передмов до історичної белетристики Олелька Островського, до романів «Чого не гоїть вогонь» Уласа Самчука, «Патріот» Миколи Лазорського; передмови до чотиритомника Василя Симоненка; «Маніфести» і «Конституція» Пилипа Орлика; «Київська старовина» Гліба Лазаревського; «Всеукраїнська трилогія» Юрія Липи; двотомника про Ганну Барвінок…
Побачили світ маса його науково-документальних і публіцистичних творів.
«Чесне слово, Бог прихильний до України, якщо посилає здоров’я таким патріотам, такому інтелекту і такій совісті нашої нації, коли обойма подібних постатей катастрофічно в цій державі із роками зменшується», — пише про Василя Яременка Леонід Ісаченко у статті «З Василем Яременком, наслухавшись Нечепиної кобзи».
Мало не щодня ми обмінюємося телефонними дзвінками, смішимо один одного розповідями про «кумів», але більше – про біди в літературі та сьогоденні – його все турбує, бо він не байдужий.
… Свої, чесно і достойно прожиті роки, Василь Васильович зустрічає гідно і в творчому запалі: завершує упорядковувати так потрібне для України видання про Бориса Грінченка, зустрічається зі студенством, виступає на презентаціях. Знаю, що учні, шанувальники творчості, земляки та українці, що цінують слово і літературну творчість, не забудуть привітати сьогодні свого Вчителя і друга, а я вдячний долі, що знаюся з цим дивовижним чоловіком.
Зичу Вам, пане професоре, довголіття, і щоб мені не кашляли! Душевно!
Віктор Жадько
P.S.
Один із небагатьох викладачів-сміливців із неприховуваною проукраїнською позицією Шевченкового університету тоталітарної радянської доби. Він свідомо публічно “розворушував” у студентів-журналістів, методично зацементовувані комуністичною владою, струни душ, що відповідали за живучість генетичного коду української нації. Лекції справжнього Професора Василя Яременка з Історії української журналістики мали особисто на мене визначальний вплив у формуванні власних наукових журналістських пріоритетів на мало дослідженому українознавчому полі. Шкода лишень, що такого високого житейського Чину справжнього українського інтелігента-патріота не сповідують нині багато викладачів вишів – слухняних і мовчазних супутників зденаціоналізованої влади.
Микола Тимошик
