Я пишу це найперше для моїх російськомовних побратимів і друзів. Цього морозяного, зимового, сонячного ранку (майже за Пушкіним) хочеться сказати таке: у нас не було б війни на Донбасі, ми не втратили б Крим, якби Донбас і Крим розмовляли українською.
Олімпійського літа 1980-го ми, обранці четвертого курсу журфаку Шевченкового університету, під орудою нашого завзятого провідничого доцента Василя Васильовича Яременка висадилися щасливим десантом за славними Карпатами. У той час страшно й подумати, аж у самісінькій Братиславі.
Хтось вважає призначення Андрія Єрмака елементом зради і капітуляції, хтось навіть приписує санчопансі Азарова Андрієві Богдану свідомість і патріотизм, але я переконаний, що будь-які зміни в ОПУ — на краще.
Bранці, перш, ніж їхати у свій робочий офіс, переглянув новини провідних ЗМІ світу. Європейські ЗМІ пишуть про буревії та шторми у Західній Європі. Навіть «коронавірус» посунувся на другий план…
Американський марсохід виявив на Червоній планеті розумні форми життя. В той же час на переговорах у Парижі Зеленський «помітив в очах Путіна бажання закінчити війну»…
Сьогодні Василь Васильович Яременко зустрічає 89-ту зиму! Це – дивовижний професор, літературознавець, провідник українського слова, національної культури та літератури. Правда, про себе у Вікіпедії написав скромно: бібліофіл.
