Вже другий тиждень мушу терпіти фізичний біль, пігулки не дуже допомагають — ну, і настрій відповідний. Але ось прийшло повідомлення: до мене примандрував Качур… А я його так чекала! Отож швиденько «змоталася» на пошту і поринула в любе читання!
Любе тому, що детективи — то мої улюбленці, а той юний світ, який змалювала талановитим пером Євдокія Тютюнник у своїх «Пригодах Підсадного Качура» теж нескінченно любий мені. Я знову повернулася в нього, у ті роки, коли, працюючи в бібліотеці, нетерпляче чекала другої чи третьої години дня…
Чекала, як вони — старшокласники — веселою юрбою увірвуться на абонемент і нащебечуть, нарозказують, а хтось, застукавши мене у затишку стелажів, і потаємним поділиться. Те спілкування було моїм святом!
І, гортаючи сторінки книги, я знову пірнула в чарівливу ауру юності з її оптимізмом, першими закоханостями та пригодами. Разом з героями до останнього розділу шукала розгадку детективної історії, що трапилася в школі. Мені стали близькими і Таня, і Оля, і Яна, і їхні друзі, і, звісно ж, Качур — той, що підсадний…
Хтось подумає: в дитинство впала… А я й не ховаюся з цим, бо від юних років і дотепер кохаюся в пригодницьких книгах (і сама їх пишу), зокрема — в детективах, отих, де захоплива таємниця. Обожнюю Агату Крісті, Конан Дойля, Жоржа Сіменона і ще багатьох авторів. Не терплю лише кривавих стрілялок.
Тому подарунок пані Євдокії став мені якраз до часу: і розважилась, і настрій піднявся, й навіть біль почав вщухати. Диво майстерного слова! Повість направду чудова! Побачила вона світ у моєму улюбленому видавництві “Час змін Інформ”. Вважаю, що книга буде цікавою і для підлітків, і для випускників, а також і дорослі вхоплять дрібку адреналіну й скупаються в теплі розмаїтого світу юності — як от я.
До речі, авторка подарувала свої книги й нашим коропським бібліотекам, за що працівники їй щиро вдячні!
Валентина Михайленко
