Сьогодні, в День народження мами Софії, згадується її особлива життєва відважність, збережена в українських степовичках — буквальне поклоніння академізму як сенсу життя…
Інколи я думала, що це її вияв життя в іншому, не «степовому» середовищі, в умовах відсутності близько коло себе своїх сестер, аж ні, цей мамин академізм ішов з глибин оточення, історії, облич.
Таке оточення у неї в дитинстві було: вже через понад тридцять років зустріч з випускниками на Хортиці, бо там, саме там, була українська святиня, там їм найкраще співалося і згадувалось. Добиратись на Хортицю необхідно пароплавом через Канів, віддавши належне Шевченкові.
Мама писала нам безліч листів із повчаннями та підтримкою, такими ж дорогими, всі вони дбайливо збережені і не раз перечитувані.
А ось тут із листа Володі до мами ділові речі:
«Дорога мамочко!
Іван Миколайчук подав заявку на студію Довженка на екранізацію татових «Буковинських казок».
Таточку! Тобі необхідно також дати на цю студію заявку, на «Вирок». Її оформлення і зміст я надішлю через деякий час.
Це виявляється досить реальна справа, потрібно тільки зацікавити режисера. А такий режисер є! Я переказав зміст твого роману і всі були в захопленні наскільки це все «кіношно». «Неореалізм» — така була реакція аудиторії. Тим паче, що дорогого часу це забере дуже мало (оформлення і т.д.).
Бажаю вам усім міцного здоров’я, гарного настрою.
Ваш люблячий син і брат Володя».
Оксана Івасюк
