Тож як, зрештою, переконатися, що рукопис, який нарешті дописано, чогось вартий? Чи навпаки — його вартість сумнівна? На продовження теми — «Як зрозуміти, що рукопис хороший?» (ХД, 10 квітня) — розповім про рідерів. Рідери — це ті, хто читають рукопис. Альфа-рідер — це людина, яка знає першочерговий задум автора і бачить картинку в цілому.
Тому це мусить бути хтось, кому ви максимально довіряєте, щоб показати зовсім сирий текст з усіма помилками, коментарями, неточностями й навіть пропущеними фрагментами. Себто в той час, коли ви, автор, голенькі-босенькі без мушельки і особливо вразливі. Тут дуже класно може працювати письменницька кооперація, коли ви з іншим автором/авторкою читаєте уривки одне одному і коментуєте їх. Але тут важливі довіра, взаємоповага і вміння слухати, чути і контролювати заздрощі.
Далеко не в усіх є альфа-рідери і насправді не усім вони потрібні. Мені, наприклад, легше тримати текст в таємниці, аж доки не доведу його до стану, який мене влаштовуватиме. Коли відчуватиму, що дійшла до якоїсь точки, на якій або завершила історію, або остаточно у ній заплуталася. В першому випадку я хочу дізнатися чи бачать інші мій роман так, як бачу його я. В другому — очікую підказок зовні, бо я не знаю що робити далі.
І це вже задача до бета-рідерів, яких насправді може бути стільки, скільки забажає ваша душа і витримає нервова система. Бета-рідерам зовсім не обов’язково на етапі знайомства з рукописом знати про нього більше, ніж сказано конкретно в тексті. Я б сказала, краще взагалі не знати, щоб була мінімальна упередженість. Коли я беруся за текст як бета-рідерка, то не хочу знати не лише історію цього рукопису, але й ані імені автора, ані віку, ані статі.
Крім двох вище перерахованих випадків коли звертаються до бета-рідерів, є ще один запит, коли автор очікує, що перші читачі пояснять передусім йому самому, що він взагалі написав.
Я ходила цією доріжкою, повірте, вона не найкраща. Цей запит неоднозначний і насправді виходить за межі кваліфікації й обов’язків бета-рідера. Логічно припустити, що в ситуації, коли ви самі не знаєте і не розумієте, що ви написали, дуже ймовірно, що ваші бета-рідери теж не знатимуть. Якщо люди не знають, що вам сказати, вони будуть говорити будь-що. Тим паче якщо вважають, що ви очікуєте від них дуже розумної кваліфікованої поради. А розумні поради часто виглядають досить суворо за логікою “якщо до мене прийшли з проханням про пораду, то я типу головний експертний експерт і маю показати де раки зимують”. І тому відповіді можуть бути рандомні, невтішні та навіть грубі. А що там ваша мушелька равлика? Ще зовсім-зовсім крихка.
Тому бережіть вашу мушельку і замість очікувати оцінок зовні й на їх основі вибудовувати свій подальший шлях, краще:
а) відкласти рукопис мінімум на два місяці, щоб він відлежався, а ви призабули, що у ньому написано.
б) провести самоконтроль (див. першу статтю);
в) шукати читачів і помічників із текстом, яким ви довіряєте і які підійдуть саме вам і вашому тексту (про це я розповім пізніше);
г) ставити коректні питання бета-рідерам, коли вони прочитають рукопис. Наприклад:
– як тобі головна героїня?
– чи були в історії моменти, коли тобі ставало нецікаво і увага розсіювалася?
– який фрагмент тобі сподобався найбільше?
– герої вживають нецензурну лексику. Тебе це непокоїло чи навпаки?
– коли ти здогадалася хто вбивця?
– чи все тобі зрозуміло?
– як тобі жарт про маленьких звіряток?
– у тексті є дві героїні з іменами на літеру А, чи не плуталися вони?
– тобі всіх персонажів вдалося уявити?
– хто з персонажів сподобався найбільше? Чому?
– фінальна сцена достатньо напружена?
– було щось, що постійно дратувало?
– тобі було страшно? (звісно, якщо це трилер, а не комедія)
– зрозуміло, чому антагоніст хотів вбити суперчувака?
– що б ти додав?
– які моменти варто посилити?
– було щось, що виглядало дуже нереалістичним і ти думала “ну нє, такого не буває!”
– чи всі слова були зрозумілими?
тощо.
д) не очікувати від альфа- бета- і омега-рідерів чорно-білої оцінки в стилі “добре/погано”, “геніально/гівно”, “два/дванадцять”, “тобі треба Нобелівку/викинь це і нікому не показуй”. Навіть якщо таку оцінку хтось вам дав (бо люди бувають всякі, і не завжди чесні, і не завжди добрі, і не завжди справді професіонали, хоч такими себе і називають), в жодному разі не сприймайте її так само чорно-біло.
Зробіть глибокий вдих, видих, дивіться в екран, я зараз як Кашпіровський. Я вам забороняю. Нічого у світі не є чорно-білим крім старих фотографій позаминулого століття, на яких вже всі вмерли й нічого не можна змінити (але і з цим можна посперечатися.
Ваша творчість не є чорно-білою. В кожному, кожнісінькому тексті є цікаві моменти, а є слабші місця, які можна допрацювати. І найголовніше: найперший, хто має знати, що ви написали — це ви. Поки ви цього не знаєте, текст не є насправді завершеним. Навіть якщо його опублікували.
Ярослава Литвин
