… ви,
люди,
нащо несу до вас
своє серце?
Нащо несу до вас
свою любов?
За що вам продаюся?
Вербичка тонка,
хіба то ти з оцих людей
виросла?
Хіба то в тебе такі коси,
як в рудих людей?
Хіба в тебе такі руки,
як в грубих людей?
Обламали вербу,
Посадили пагінці червоні,
Вони хочуть вербами стати,
а я плачу…
(Василь Рубан. Химера. К. 1989)
Імена багатьох поетів я вперше почув від Василя Задорожного. Він вчився в аспірантурі інституту українського мовознавства, вийшов на захист. Від нього почув за Василя Рубана (1942-2017), дисидента, в’язня совіцьких психлікарень.
Де я взяв автограф у Рубана, — не пригадую. Але це був Інститут літератури. До Спілки я тоді не ходив. Рубан глянув на мене з-під лоба і промовив: «Я поставлю підпис і дату, бо що писати якесь ім’я, яке мені нічого не говорить». Виявилося, що автограф він поставив на свій день народження.
Ідеолог «київської школи поетів». Метафорист. Поет внутрішнього болю душі. Він жив у своєму світі і дуже рідко когось іншого допускав до нього. Але ділився своїм болем, може хто зрозуміє і перейметься ним…
Євген Баран
