В газеті «День», яку я шаную і читаю, є стаття Ярослави Різникової «До річниці знищення Батурина», на яку мушу відреагувати. Авторка пише: «У 1992 році відразу після відновлення Незалежності завдяки голові Народного Руху України В’ячеславу Чорноволу й товариству «Просвіта» було започатковано традицію вшановування жертв Батуринської різні».
… Я розумію, що «чим далі від війни — тим більше ветеранів». І розумію, що постать Героя України приваблива настільки, що можна ще більше огероїзувати, але «люби, Боже, правду!» — не мав Чорновіл стосунку до відродження Батурина взагалі і до традиції вшанування жертв Батуринської різанини, зокрема. Точніше, приїздив, звісно, до Батурина, але паломництво всіх знакових постатей української політики до гетьманської столиці тут не йде в згадку. Можливо, як голова НРУ, ще підписав якогось листа на батуринську тему… Все. Власне, не треба Чорноволу приписувати зайвого — від приписок його постать ні звищиться, ні розшириться…
Відродження Батурина, як і вшанування жертв різанини, вчиненої московськими військами, почалося завдяки чернігівським товариству «Просвіта» (тоді звалося Товариством української мови імені Т.Шевченка) та Народному Руху за перебудову. Коли ми складали план проведення походу «Дзвін- 90», постало питання: де його на території нашої області завершити? І я запропонував Батурин — заштатне, зацьковане містечко Бахмацького району у статусі «смт». Тим паче, що й Сумська область там була близько, якій ми мали передати естафету походу.
І ось у Батурині вперше пролунала панахида по гетьману Мазепі, яку звершив єпископ Чернігівський і Сумський УАПЦ Роман Балащук (нині митрополит Вінницький). Там вперше сотні людей почули голосні і не лайливі слова про Мазепу, про знищення Батурина, бо на стадіон, де проходило дійство, з’їхалися за нашим закликом ніженці, бахмачани, конотопці, чернігівці…
А коли наш просвітянський хор на чолі з Ларисою Куровською пішов на Гончарівку, де стояв палац Мазепи, і 
ще й там щось заспівали про Мазепу — з хащів, де пасла кіз, вийшла жінка, плачучи: «Вперше чую хороші слова про Мазепу!». Вона назвалася якоюсь його далекою родичкою, шкода, тоді не розпитали детальніше…
А на батуринську прощу першими зі столичних людей приїхали два народні депутати — Роман Іваничук та Богдан Козярський. Наступного року ми провели похід «Козацькими шляхами», і також завершили в Батурині. Там вперше прозвучала, народжена в поході, пісня «Козачка» (слова Надії Галковської, музика Миколи Збарацького). Завдяки Раїсі Кириченко пісня стала всеукраїнським шлягером. А в Батурині звучала ще одна прекрасна пісня (на слова Лариси Арзамасової) «Котиться хвиля народного руху, гомін степами гуде».
Тоді і потім кожного року ми, чернігівські «Просвіта» і Рух, організовували у Батурині різні заходи і справді з 1992 року стали вшановувати і жертв різанини, встановивши завдяки селищному голові пану Іващенку пам’ятний хрест на Гончарівці. Та спершу там же, з ініціативи БОТУМ — Бахмацького осередку Товариства української мови імені Т.Шевченка (голова — незаслужено забутий нині прекрасний поет і прозаїк Володимир Кашка) постала перша в Україні пам’ятна плита на честь гетьмана Мазепи. Пригадую, як ми з Володимиром Ступаком їздили на перемовини з того приводу до селищного голови Олександра Згурського — 
він, на наше диво, все дозволив. Я запитав: як так, адже Олександр Пилипович був членом бюро райкому компартії? А він відповів: «У мене дядько був петлюрівським офіцером!». Неймовірно!
А вже ген згодом, коли ми проводили захід у Будинку культури і на сцені грав на лірі Антон Штепа, майстер- самоук із Сваричівки, я помітив у залі голову правління Національного банку Віктора Ющенка, який уважно слухав. Я запросив його на сцену та Віктор Андрійович відмовився…
… Я розумію, що наведені мною прізвища реальних учасників відродження Батурина менш звучні, ніж те, що написано у авторки «Дня» (лауреатки літературних премій ім.Г.Сковороди та І.Франка, членкині НСЖУ — так вона підписалася!), але об’єктивність — основа правдивої журналістики.
Василь Чепурний
На фото: учасники походу «Козацькими шляхами»; у Батурині – Роман Іваничук і Левко Лук’яненко (але це вже не 90-й рік, і, мабуть, не 91-й); афіша БОТУМ про похід «Дзвін-90».
