«Якщо не можеш коротко розповісти про історію України, значить не знаєш її. А якщо зумієш охопити поглядом всю історію — від скіфів до сьогодення — відчуєш себе частиною цієї землі, цього народу. Вчися пишатися своїми предками, і нащадки пишатисуться тобою.
Бо ж українець — не тільки той, чиї діди були українцями, а той, чиї діти будуть українцями».
(Брати Капранови. Мальована історія незалежної України. К. 2013)
Роль братів Капранових, Віталія (р.н.1967) і Дмитра (1967-2024) в сучасному українському літературному процесі ніхто не оцінював. Живемо за принципом — є, та й слава Богу. Нема — та й Бог з ним…
А уявити собі цей літпроцес останнього чверть століття вже без них неможливо. Від першої спільної книжки “Кобзар 2000” до видавничих і телевізійних проєктів, – зроблено багато, аби цей літпроцес бурлив.
Братам ніхто не був потрібний. Їм вистачало, а то й моментами було забагато, двох (час від часу допомагав у проєктах старший брат Сергій, який не є публічною особою).
У мене крім першої книжки ще є роман “Забудь-річка” (2016), написаний у жанрі ретро-
роману і мальована історія України, подарована братами моєму синові ще 2013 року.
Щодо художніх книжок, то роман “Забудь-річка” є одним із найцікавіших у творчому доробкові братів. Знову ж таки, тільки тепер розумієш, що брак українського кіна привів до мінімалізації впливу української книжки. Бо цей роман можна було екранізувати, мали би непоганий кіносеріял. А “Мальована Історія…”, попри моменти мітологічні, залишається цікавим популяризаційним проєктом для підлітків.
Смерть дивним чином висвічує зроблене людиною. Несподівана смерть Дмитра лише підкреслила усю творчу виїмковість родинного культурологічного проєкту.
На знимці 2013 року на кафедрі української літератури ПНУ. Можу сказати, де Степан Процюк, хто із братів Віталій, а хто Дмитро, — не скажу…
Євген Баран
