Всі ми, звісно, радіємо, почувши українську мову там, де звикли чути самовпевнену російську.
І коли дикторка на правах реклами розказує всій Україні, як запобігти пошкодженню хрящУ в суглобах, нам аж тепло стає від розчулення: нічого, нічого, їм же важко, у них там щось із щелепою, але, дивись, привикають, стараються. Вже скоро за кваліфіковану українську їм премії виписуватимуть.
А я не вірю в їхню українську.
Я чую змучену істоту, яка мусить зображувати законослухняну українку, що зціпила зуби й чекає того дня, коли ВСЯЕТАНЄЗАЛЄЖНОСТЬ одвалиться, як струп, і знову буде тверда зарплата та ще твердіша пенсія.
Василь Триліс
