Так хочеться, щоби свята тривали!..
Бо святкові віншування-колядування значно приємніше слухати, ніж політичних «експертів». А їх вродило на нашу голову стільки!.. Є серед них «убельонниє сєдіной аксакали». Вони вже давно «на службі»…
Точно не пам’ятаю, було мені вісім чи дев’ять років, але це не важливо. Мабуть, ще в лоні матері мені заклалась любов до книжок і читання. Моя мама – освічена, інтелігентна жінка, любила читати вечорами. Перед сном я завжди слухала казки, які звучали з її уст мелодійним голосом.
Всі ми, звісно, радіємо, почувши українську мову там, де звикли чути самовпевнену російську.
Мушу вам сказати, що бути толерантним, незлостивим та спокійним — і не важко, і вдячно, і корисно… Якось в дикій азіатчині записався я на масаж в одному готелі на 11-ту годину. Прийшов, а там нікого нема…
Почекав трохи, пішов на рецепцію.
Ось так їдеш дорогами Прикарпаття, і бачиш реально сотні недобудованих будинків із розмахом на розкіш. Ті «палаци» — то мозільні плоди наших співгромадян, що батрачать на закордонних панів роками і десятиліттями, аби звести хату крутішу, ніж у сусіда, хай без водогону та інтернету…
Тиражують оце «крик душі» відомого художника, лауреата і навіть офіційного генія за одним окремо взятим рейтингом. Дуже зобидив цього художника один екс-президент, який пообіцяв йому його персональний музей на столичному Андріївському узвозі. Обіцяв і, як за цим екс-главою держави часто водилося, не зав’язав. Залишив художника з облизнем.
В юності я був досить близько знайомий із цим художником. Одна картина враз зробила його знаменитим, пробила дорогу на Захід. А згодом я почув, що її виставляли на аукціоні Сотбі. Називалася та картина «Продавець дріб’язку». Я її добре пам’ятаю, а в записнику залишилася історія про неї від самого художника.
