За що я люблю Михайла Грушевського, так за те, що він попервах був улюблений учень І. Нечуя-Левицького. Опісля Іван Семенович немовби відійшов у небуття, а Михайло Сергійович постав на кону… вітчизняної минувшини. Ще, за що я люблю Грушевського – за його «Історію України-Руси». Завше, коли буваю на Байковому кладовищі, намагаюся скромно вклонитися його могилці.
Як літератор, М. Грушевський слабенький з тим А. Кащенком, а як історик, завважу, український, – сила. «Чорномор», як обзивали його московити, своїми працями дохідливо і фахово загнав у стійло сергіїв соловйових (зрозуміло про кого йдеться).
Михайло Сергійович ніякий політик, але ж «щирий і уміркований українець». Про се він зізнався сам, як з еміграції повернувся в радянську Україну, й коли на ядуче запитання С. Єфремова: «Чому ж Центральна Рада програла?», він без обдумувань відповів: «Бо не було з ким її захищати».
На вулиці Паньківській у Києві є музей «Чорномору». Ба, навіть я, відлюдник, якось побував там. Звісно, я — прихильник свіжості, однак надихався ж музейного порохна. Там відгонить малоросійщиною. Як у будь-якому музеї сущої України. Даруйте на слові, щиро-диванні патріоти!
… Щойно, години дві тому гепнула, розвалилася над Києвом кацапська ракета (хтозна-яка, мо’ й балістична). Й одразу вислизнула у стрічках новина: «Департамент охорони культурної спадщини готує документи, щоб будинок на Володимирській 21/20, де за легендою Михайло Грушевський проголосив незалежність Української Народної Республіки, отримав охоронний статус. Зараз будівельної техніки на цьому обʼєкті не виявили, роботи там не ведуться. Про це повідомив у Telegram мер Віталій Кличко».
Отакої! Дотепер я й не знав, власне з балкону якого будинку Михайло Сергійович виголошував отоді Українську [скромненьку] Незалежність.
Ярослав Орос
