Будинок «Слово» звели в Харкові майже сто років тому. У ньому п’ять поверхів та п’ять під’їздів. Ліворуч – садок з малорослими маргаритками. Вздовж паркану – тополі. Оселилися митці: художники, поети, драматурги. Вони писали романи та етюди, зображували акварелями збір помідорів, пропагували українське.
Микола Хвильовий перед роботою катався на ковзанах. Остап Вишня вигулював свою собаку Цяцю. Майк Йогансен по черзі відрощував то бороду, то вуса, переймався національною проблемою, носив гамаші та вчив мови. Міг кинути поміж іншим: «По обіді полежу годинку, вивчу нарешті сербську». Володимир Сосюра позичав гроші на трамвай у двірника Акима, хоча мав пристойні гонорари. Розраховувався поезіями, які Аким палив не сходячи з місця.
На даху облаштували солярій, у дворі – спортивний майданчик. Письменники та поети залюбки грали у відбиванку. Їх заохочував саме Йогансен, який кричав: «Обивателі, виходь грати на пиво». Тож жили гарно, дружно. Усі, як один, розмовляли українською (винятком був журналіст Юрезанський. Він надокучливо акав та ходив гордовито, ніби «ковтнув лінійку»).
Остап Вишня всіх веселив, Слісаренко хизувався в білих валянках та короткій зимовій курточці з хутряним комірцем, ловелас Володимир Сосюра вештався з синцями. Його гамселила благовірна, яку сусіди називали «дурною гускою». Павло Тичина холостякував та здебільшого помовкував.
Микола Куліш товаришував з Лесем Курбасом. Друзі були нерозлучними, тож жартома їх називали «ку-ку». Мати режисера обожнювала грати в карти й нюхати тютюн (всюди 
з’являлася з жовтим носом). Наталя Забіла римувала про доньку Ясочку й не могла дати раду старшому Тарасу. Той гасав з відірваними ґудзиками та експериментував з дверним дзвінком.
З часом атмосфера будинку нашорошилася. З’явилися підозрілі особи в чорних плащах і тупцювали на сходах, у дворі, зазирали у вікна. У травні заарештували Михайла Ялового. Наступного ранку застрелився Микола Хвильовий, за тим почали пропадати люди. Вони зникали виключно вночі й більше не поверталися. Мешканці лягали спати в одязі, а коло дверей тримали тривожні валізи. Більше не грали у відбиванку. Не співали арій. Не писали: «Так ніхто не кохав».
Від арештантів вимагали відмовитися від української літератури та примкнути до рядів російської. Митці стояли на своєму, тож із сорока квартир було репресовано понад сімдесят чоловік. Одинадцятьох розстріляно в урочищі Сандармох. Натискав на курок неук Михайло Матвеєв (мав за душею всього два класи) і старанно цілився в потилицю. Згодом жалівся на біль у плечі, бо за день відряджав до неба 200-250 чоловік. За віддану службу отримав цінний подарунок: радіолу з платівками…
Р.S.
… У березні 2022 року будинок «Слово» обстріляли рашисти. Видно, і досі полюють на Леся Курбаса, Валер’яна Підмогильного, Миколу Куліша…
Ірина Говоруха
