У наше рубанівсько-вартановсько-бондарівське ще й оноре-артиновське з пальця виссане партійно-радянське пресове мраковиння, у суярківський геронтологічний талмудизм Жовтого університетського корпусу цей зовні непоказний чоловічина з недбало прикритою пасмом волосся лисиною і напрочуд жвавими очима, які, здавалося, ніколи не приховували повіками втому, увірвався справжнісіньким весняним вихором.
Вчора після 21.00 не міг писати. Та й говорити особливо не хотів. Емоції. Гадав, що давно став людиною статечною, розсудливою, менш імпульсивною. Аж ні. Людина по суті своїй — істота емоційна. Так, вчора це були гарні емоції — міхур невизначенності і зради, який від осені розбухав і розбухав, луснув. Перепробувавши всі інші варіанти, американці врешті ухвалили правильне рішення.
Будинок «Слово» звели в Харкові майже сто років тому. У ньому п’ять поверхів та п’ять під’їздів. Ліворуч – садок з малорослими маргаритками. Вздовж паркану – тополі. Оселилися митці: художники, поети, драматурги. Вони писали романи та етюди, зображували акварелями збір помідорів, пропагували українське.
натрапив на вірш талановитого українського поета Леоніда Кисельова, і чотири останні рядки його відбилися в пам’яті назавжди. Не було в них якогось гучного виклику світові, не було чітко вираженого наративу. Навпаки, символ і думка, в тих рядках закладені, були якимись невловимими, незбагненними, щосекунди іншими.
Це ще не офіційна, лише експертна пропозиція одного із західних авторитетів. Але й вона вкрай важлива для утвердження думки: досить вдавати, що це суто українська проблема. Над країнами НАТО вже давно літають російські ракети. Випадково чи невипадково така ракета може поцілити в реактори чеської чи болгарської чи угорської АЕС.
