Разом із кінцем Середньовіччя у Європі відбулися фундаментальні зміни – почався руйнуватися культурний код традиційного суспільства. Схоластичну філософію починає витісняти філософія номіналізму. А це вже не тільки зміна форми пізнання, а й фундаментальні трансформації співвідношення об’єкта і суб’єкта.
Саме з цього моменту ми маємо справу з усім «новим». Надходить «Новий час». І ця «новизна» полягає не просто у заміні однієї релігійної системи іншою, а у скасуванні релігійності в принципі. Це призводить до створення цілком нового культурного середовища, радикально відмінного від всіх попередніх етапів історії Європи.
Звичайно, що процес переходу від релігійного світогляду Середньовіччя до світського світогляду Нового часу відбувався поступово. Тут ми можемо виділити три етапи.
1. В світогляді традиційного суспільства зосередженням чистого Буття є Бог. Звідси термін «теїзм» (від грец. «theos», «бог»). Для цього світогляду характерне визнання не лише Бога як Першопочатку, а й пізнання Його через структуру церковного вчення.
2. У Новий час релігійні передумови поступово та послідовно витісняються. Навіть тоді, коли сам індивід залишається віруючим, він описує Бога та релігію на основі раціональних висновків. Так виникає напрямок «деїзму» (від латів. «deus» – «бог»), – тобто визнання існування Бога у відриві від структури відносини з Ним через церковну традицію.
«Бог без релігії» є штучним об’єктом, який утверджується під час раціональної діяльності окремих індивідів, які приділили час і сили, аби сформулювати світоглядні підстави для тлумачення природи навколишнього світу. «Деїзм» епохи Просвітництва вже остаточно розриває будь-які зв’язки з церквою.
3. Наступним етапом світоглядного відходу від релігії, проявляється в «атеїзмі». «Атеїзм» (грец. «а» – заперечення, «theos» – «бог», грец.) означає повну відмову визнавати будь-яку реальність, крім людського мислення і тілесного досвіду, вважаючи все інше «вигадкою».
До атеїстичної традиції відносяться французькі енциклопедисти Дідро, Гельвецій, Гольбах, німець Людвіг Фейєрбах, які вплинули на Маркса і Енгельса настільки, що радикальний атеїзм став характерною рисою марксистської філософії, яка вважає людський розум продуктом еволюції матеріального світу.
Віднині ми отримуємо єдиного суб’єкта пізнання – розумового людського індивіда, а об’єкт – навколишній світ. Будь-яке звернення до релігії, віри, традиції, міфології відкидається як «забобони». На чільне місце в цьому «позитивістському» пізнанні ставиться або логічно структурована діяльність розуму, спрямована на аналіз предметів зовнішнього світу, або систематизовані результати спостережень за дослідами та експериментами, поставленими над різними матеріальними об’єктами.
Тобто розумові висновки та систематизація дослідницьких спостережень стали основними взаємодоповнювальними стратегіями пізнання в культурі Нового часу. Вони і лягли в основу сучасної науки, яка будується на засадах аналізу раціонального суб’єкта, який пізнає, механічно функціонуючий навколишній світ, як єдино існуючу реальність.
Віднині раціональне мислення набуло статусу вищої цінності над всіма іншими формами пізнання…
Сергій Чаплигін
