Культура Суспільство

Давній козацький мед

Цю історію зі свого дитинства, символічну, розповідав покійний тато. З приятелем, таким самим урвителем, хлопчаками бавилися в пивниці батьківського будинку в хованки. Приятель шморгав носом і трохи температурив, був застуджений, але старшим не повідомляв з остраху, що «замкнуть в хаті», без жодних ігор.

Вмощуючись серед пивничного мотлоху, тато відчув, як рука раптом провалилася в щось мокре й холодне. Він подумав саме про те, що Ви оце подумали, але густа бурштинова речовина на пальцях була категорично протилежною до «фе». Від неї пахло розімлілою на літньому сонці лукою, налитими стиглістю плодами, але ніби нетутешньо, з дуже далекого «вчора».

Тато ризикнув скуштувати – добре! Смачніше від «льодів» (морозива), їх купували по вихідних у місті, і якесь таке незвичайне, приємно запаморочливе… Свиснув приятеля, вдвох запустили долоні у випадково знайдену нірвану, почастувалися. Власне, то було останнє, що запам’ятали.

Прокинулися, коли надворі було вже темно, від нервових кроків дорослих над головою і схвильованих голосів: «Чо чекати, діти пропали, на міліцію давати знати!». Заспані друзі притьмом кинулися нагору, де спершу були обціловані зашльоханими мамами і тут же почастовані ляпасами по м’яких тканинах. «Бо поки вас десь шляки носили, всі мало яйце не знесли від спереживання!».

Хлопці розповіли про знахідку, вона виявилася відносно добре збереженою бочівкою старовинного меду, алкогольного напою, звареного ще за козацьким рецептом. Ким, коли – годі знати. Як і те, скільки десятків років той скарб пролежав у пивниці, щоб за цей час перетворитися у запашне желе. Зотлілу кришку тато випадково проламав, але в діжечці залишилося ще досить. Дорослі обережно вичерпали мед до іншого посуду і теж причастилися собі потрошки…

Татів приятель, до речі, про застуду одразу забув, ніби й не було її зовсім. Мед же відтак по півкелишка споживали хіба що по великих святах, або давали по ложці, коли хтось занедужував – помагало.

Усвідомлення власної ідентичності сьогодні – це і є той давній козацький мед, настояний віками, цілющий. Зараз має також солоний присмак пролитої крові, але хто скуштував бодай раз, не забуде ніколи. Героїчної історії свого народу — теж. І вже точно того не вчепиться жодна чужорідна інфекція, не подолає зайшла зараза. Даруйте за пафос, але свобода – це найстаровинніший і найкоштовніший мед.

Людмила Пустельник

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.