Чотири роки тому, на Книжковому Арсеналі — як в іншому житті… А в цьому, сьогоднішньому — Інни більше немає (її діагноз — лейкемія — було оголошено їй за кілька днів до російського вторгнення, востаннє ми бачилися торік у Вільнюсі, де вона проходила курс лікування — чи не важчий од самої хвороби). Але згадується мені цілий день не кінець, а початок: літо 1980 р., КДУ, Червоний корпус, штаб “Абітурієнт” (де десятки нас, студентів різних факультетів, ціле літо одробляли свій “третій трудовий семестр”).
Інні було тоді 17, мені 19. Вона була товариська дівчинка, легко встановлювала контакт і якось дуже природно його підтримувала, — але, думаю, запам’ятала я її не тому — а тому, що вона була україномовна. Бо з-поміж усіх тих десятків трепетної юні ще тільки Максим Стріха з радіофізу розмовляв українською, і було ще кілька “криптоукраїномовних” (вдома українською, на людях російською), – ми впізнавали одне одного за таємними знаками, неврозумливими “чужим”.
Тепер, коли моє “покоління відкладеної війни” раптом різко “посипалось” (тільки за це літо в ближньому колі ровесників – понад півдесятка смертей: онкології, інфаркти, одна емболія…), — стає видно, що ніхріна легкого життя ми не мали — попри те, що, як писала я приблизно в ті-такі роки, “ми щасливо вродились: ми чисті, -/Не стріляли у спину, і нам не стріляли в лице”.
Все в порівнянні, ну так: нас не геноцидили, цей жереб випало долати нашим дідам – і нашим дітям. Просто виявилось, що ми, “третє покоління вижилих”, – насправді досить-таки паскудно витримуєм воєнний стрес.
А це, своєю чергою, значить, що здоров’я нації вже сьогодні має бути оголошене топовим пріоритетом нашої державної політики, – бо ж ні наших дітей, ні внуків ця війна, в їхні 50+, теж ані разу здоровішими не зробить. Чи хтось в Україні над цим думає? Чи є трансґенераційні дослідження впливу соціальних факторів на здоров’я нації? Статистика, графіки, хоч щось намацальне, крім приватної – у кожного своєї – anecdotal evidence?
Бачу Іннине обличчя, чую її голос:
— А ти не хочеш нам про це написати?..
Спочивай з миром, Іннусю. Тебе тут бракуватиме — дуже й дуже.
Оксана Забужко
