Сумно, боляче і нічого вже не вдієш… Не стало хорошої, доброї людини, яка б могла ще жити і творити. Хвороба, на жаль, перемогла, і Інна Кузнецова відійшла у засвіти. Моя однокурсниця, моя одногрупниця, — струнка висока дівчина з довгою русою косою. Такою вона залишилася у пам’яті. Інна була наймолодшою на нашому курсі.
Інна була чи не єдиною студенткою, яка встигала перечитувати всю художню літературу, задану нам за програмою: українську, російську, зарубіжну, античну літературу. Увесь цей обсяг, що нам щедро скидали викладачі, осягнути було просто не можливо. А Інні це вдавалося.
«Я ж електричкою із Фастова їду в Київ на заняття і повертаюся нею додому, отож там і читаю», – віджартовувалася вона. А перед сесіями Іннині читацькі щоденники (ми всі повинні були такі вести) були найціннішими, бо всі переписували, дописували конспекти того, що не прочитали і не законспектували. Бо на екзамени без повного читацького щоденника не можна було.
Спогади… спогади…
Інна Кузнецова працювала кореспонденткою, політичною оглядачкою Національної радіокомпанії України. У 2000-х долучилася до створення першої недержавної розмовної радіостанції Радіо Ера FM, стала його першою головною редакторкою. З 2009 року очолювала Київське бюро української служби Радіо Свобода. Під її керівництвом бюро отримало премію імені Дейвіда Берка за мужність, чесність та професіоналізм журналістів, за висвітлення актуальних подій, що відбуваються в Україні.
«Не відкладай нічого на завтра, бо завтра може і не настати, але з іншого боку – не забувай про баланс, крім праці має бути відпочинок (хоча до праці тягне)», – писала на своїй сторінці у Facebook Інна Кузнецова. Це цитата з її останнього посту від 30 березня, де вона писала, про трансплантацію кістковго мозку у Вільнюсі, і що операція пройшла успішно. І що тепер їй потрібно боротися з побічними реакціями. «У давніх планах я уявляла собі цей день по-різному, але аж ніяк в лікарняному ліжку. Цей рік був дуже тяжким для країни і для мене особисто», — писала вона.
Більше Інна не писала постів на своїй сторінці. Вона боролася на своємо фронті. Вірилося, що здолає хворобу і побічні реакції. Вона теж вірила.
Зінаїда Куценко
