Де ти був, Адаме?
Скоро літо
висіє дощами
жовте жито,
птахою воскресне чорний день.
Сонячні вітрила
затріпочуть,
ясен обгорілий
знову схоче
заспівати радісних пісень.
Гей, Адаме, де ти?
Озовися.
Ще поспієш, впертий,
відректися
від життя, від сонця, від роси.
Потерпи, не бійся,
не лякайся.
Бийся, хлопче, бийся!
Не здавайся!
І нічого в мене не проси.
Я все дав, Адаме:
оце небо
з місяцем і снами.
Задля тебе
вимісив із глини острови.
І її, Адаме,
ту, єдину,
на яку не вистачило глини…
Ради неї, сину мій, живи!
Anatoliy Anatoliy
