Сьогодні — день пам’яті жертв Голокосту. В українців із євреями складні стосунки — а з ким прості? Якщо навіть білоруси геть інакше, ніж ми, дивляться на постать, скажімо, ніжинського полковника Золотаренка?! І, безумовно, якби по-нормальному, то треба вести постійні українсько-єврейські дискусії щодо темних і світлих сторін наших взаємин.
Вели ж їх у совєцьких таборах (!) український націоналіст Левко Лук’яненко і сіоніст Яків Сусленський — і то аж так, що останній запросив потім Л.Лук’яненка до себе в гості, в Ізраїль, та називав його побратимом. То тільки недалекий голова чернігівської єврейської громади може називати Лук’яненка антисемітом…
Проте, якими б не були наші дискусії, очевидно, що вбивати людей тільки за «не таку» національність — не просто злочин, а параноя. І ми знаємо, хто вбивав. І знаємо, хто приписує тепер до того злочину українців, хоча українці найбільш пропорційно серед всіх європейських націй рятували євреїв від вбивства.
От тільки й досі чомусь митрополит Андрей Шептицький, який врятував сотні єврейських дітей, прикривши їх хрестом, не визнаний праведником…. Як і український Голодомор не визнаний геноцидом в ізраїльському кнесеті…
Тож мусимо говорімо про це.
Бо ситуація, коли про євреїв люди просто бояться говорити — шкодить у першу чергу самим євреям. А ухвалення закону про боротьбу з антисемітизмом у країні, де президент — єврей, де недавно єврей був прем’єр-міністром, де аж кишить євреями в парламенті та на всіх владних щаблях — є просто глупство…
Пам’ятаючи жертв і їхніх катів, будуймо світлі стосунки!
Василь Чепурний
