Ми хіба в акваріумі? Ми рибки? У нас памʼять — 5 секунд? Тих, хто народився 2006 року, я розумію. Вони наполегливо дзюрили в памперс. А ті, хто старші й, здавалося, притомні: з вами що? Лоботомія? Гіпноз? Фанатизм? Ставите на свою аватарку прапорця? Я замість своєї мармизи просто прапор поставлю. Це якось логічніше… Навіщо розмінювати незламний духовний та ідейний фундамент нації і країни на блазнів та пройдисвітів, спекулянтів та фарисеїв у вимушено напнутих на себе вишиванках? Це дуже сумно й прикро.
Мої ровесники, що з вами? Ви ведетеся на дешевий та примітивний маркетинг. Блукаєте довкола однієї, вибачте, берізки. Отой рубікон, який ми перетнули 16 вересня 2000 року без відповіді «хто замовив Гію?», ставитиме й ставитиме перед нами це питання. Від нього не вийде відкараскатися, забути й гомерично фальшиво засміятися.
У чесній відповіді на це питання і є той тумблер, яким можна вимкнути самовідтворювану систему безкарності довічного золотозубого жлобства, цинічної номенклатури, яка (о диво!) вимушено спромоглася вивчити кастрований гімн «Ще не вмерла України».
Нагадаю, ми разом мріяли про незалежну й вільну Україну. Визнаймо, ми не мали на той час ані знань, ані вмінь. Бо інтелектуально були порожні. Прагнули свободи інтуїтивно. Це добре. Але українці, окрім вишиванок, стійкості, впертості, гонору та гідності, мусять мати освіту та інтелект. Бачення майбутнього мусить бути означеним і пропрацьованим. І несамовито муляти перед тим, як хтось здійматиме над собою красивезний синьо-жовтий або жовто-блакитний (кому як подобається) прапор.
Минуле треба зберегти. І традиції з памʼятками. Безумовно — мову. Все це відродити та йти вперед. Але ж ми усі маємо утворювати сенсову цінність України. І це вже прикладні речі, які створюють нам, українцям, можливості для самореалізації та втілення найнеймовірніших мрій.
Інтелекту бачення майбутнього, мотивації у нас нині бракує. Тому на цій шаленій дискотеці музику замовляють фарисеї усіх калібрів та штибів.
Але ж ми вміємо й по іншому, якщо хочемо. Доводили це неодноразово. Тому будьмо собою. Маємо вірити в себе, а не в когось. Тож, почнімо з себе. Складно і просто водночас. Бути справжнім. Але необхідно і важливо.
Роман Скрипін
