Отак воно і є.
Ідуть твої герої,
їх зносять на руках
з твоїх нехлібних піль –
за грані, за віки,
за межі з поля бою –
де тільки імена
і невигойний біль.
І як йому зійти,
хлібами вкрити ниву,
як втрачено вже лік
отих пекельних днів,
бо хто, якщо не ти,
давав з руки поживу
чужинцям-хижакам
за жменьку мідяків…
Хіба не ти губив
в непам’яті, як в морі,
налите до країв –
за що боровся й жив,
і золоті вогні
міняв на темний морок,
а святощі свої –
на ідолів чужих.
Викрешувались дні
за спинами в героїв –
і сходився цей світ
початком і кінцем,
а ти чужі пісні
співав в чужому строї,
випрошуючи хліб
заблуканим сліпцем.
Чи ти коли збагнеш,
що є таки різниця,
і в тих чужих «бандур»
є тільки три струни,
що краще журавель,
аніж ота синиця,
і той чужинський «мир»
є гіршим від війни.
І будуть ці поля
загорнені в китайку,
гірким – причасний хліб,
кривавою – роса,
бо, доки ти живеш
і сниш про балалайку,
герої із полів
ітимуть в небеса.
І довго їм нести́
ті грона калино́ві –
в священній боротьбі
свій невгасимий жар,
бо хлібу не зрости
на цьому полі крові,
доки не вмре в тобі
останній яничар.
Наталія Ковалик
Художник Олег ШУПЛЯК
