Ювілейний день народження класика української літератури В’ячеслава Медведя остаточно таки відбувся. Бо «привітанти» губилися, чи то треба зичити всього й багато 22 лютого, чи 23-го (Бе-руля? Бо-руля?). За народними переказами, народився письменник таки 22-го. Однак батько, кадровий офіцер, дуже хотів, аби син, після двох доньок, народився у день армії та флоту.
Досі рідня традиційно святкує 23-го.
До речі, батько мріяв про військову кар’єру сина. Що найцікавіше, син і сам серйозно задумувався над цим. Особливо в армії, після майже безпритульного поневіряння найманими житлами в Ужгороді. Про це опосередковано йдеться в непублікованій повісті письменника. Перемогла творчість, література…
Однак ближче до ювілейного дня народження. Десь у спогадах Михайло Слабошпицький прочитав, що прозаїк повинен жити довго, аби зреалізувати розлогі задуми. Можливо, це спонукало поета-експериментатора, філософа перейти до епосу?
Що ж, задумів у Медведя чимало. Знаючи, як повільно він їх утілює у сторінки рукописів, писати ще йому й 
не переписати. Років поза сто. Зараз, видається, якраз друге (чи третє?) цвітіння у письменника.
Ті, хто знає В. Медведя особисто, дивуються: сімдесят? Та не може бути! І без зайвих лестощів: таки виглядає він на років десять молодшим. Можливо, через ніби прикріплену назавжди до його обличчя замисленість? Не роблену, не штучну, а таки природну, органічну, без якої важко уявити його. Задума Медведя асоціативно часто викликає кадр із «Вавилона ХХ»: Бурбела з якогось приводу питає Фабіана (не цапа) – «Що ти з цього приводу думаєш?» І філософ Фабіан-Миколайчук (як усе у світі химерно переплетене: дівоче прізвище матері письменника — Миколайчук!), здійнявши догори палець, відповідає: «Я — думаю!» Думає за інших, як моляться священники й ченці за інших.
Тож хай В’ячеслав Медвідь ще довго думає за всіх нас і подає нам його (а заодно й наші) «мислі»! Многая літа у здоров’ї, творчих пошуках і їх реалізації! Багато надрукованих текстів!
Микола Васьків
