Збірка автобіографічних оповідань Юрія Винничука «Збитошна пора» побачила світ у видавництві «Апріорі». Мушу признатися, більшість історій, що увійшли до книжки, мені знайомі. Щось читала в інших книжках Юрія Винничука, щось читала у його колонках на порталі «Збруч», щось чула з вуст самого автора під час наших дружніх посиденьок. Однак було цікаво і приємно знову зануритися в світ спогадів пана Юрка. Бо такі автобіографічні розповіді є дуже душевними і атмосферними. Їх щирість та відвертість проймає до глибин душі.
Збірка структурована у сім розділів, оповідання в яких об’єднані певною тематикою чи періодом життя автора. Найбільш щемливі і душевні, безперечно, оповідання про дитячі роки. В них автор вклав любов до найрідніших та ностальгію за часами, хоч і не надто легкими, але такими милими і щасливими. Цей розділ 
так і називається «Щаслива збитошна пора». Бо що може бути краще за час безтурботного дитинства, коли світ барвистий і безмежний. В таку пору дрібні дитячі негаразди виглядають «кінцем світу», а справжні біди і нещастя сприймаються доволі легко і просто.
Найвеселішим мені видався другий розділ «Парубоцькі пригоди», який описує «подвиги» буремної юності, тоді ще майбутнього українського письменника. О, тут є з чого посміятися! Хоча люди з особливо пуританськими поглядами можуть сприйняти ці одкровення не надто толерантно. Але це ж молодість! Думаю, кожен з нас має що згадати з своєї буремної юності, лиш не кожен відважиться про це говорити, а тим пак публічно. Тож подякуємо автору за відвертість та відвагу.
Наступний розділ «З життя пройдисвіта» десь трохи перегукується з попереднім, але тут автор описує якісь особливі трафунки свого життя, в яких проявлялися його риси, що, на перший погляд, можуть виглядати, як нетерпимі і асоціальні, але якщо вдуматися, то певно він таки мав рацію, вчиняючи саме так, а не інакше. Але тут вже кожен мусить скласти свою думку. Та відвертість автора однозначно заслуговує на повагу.
Дуже цікавим є розділ «Мандри», в якому Винничук розповідає про цікаві історії, що відбувалися з ним під час закордонних вояжів. Мені це дуже близьке, бо сама можу розповісти неймовірну кількість веселих і кумедних історій, що відбувалися зі мною в різних куточках світу. І, можливо, колись я теж опишу ці випадки у своїх спогадах. А поки що вчуся у класиків цього жанру.
Політика — то чи не найщедріше поле для збирання урожаю курйозних історій. Особливо багата в цьому плані українська політична нива. І кому ж краще про це знати, як не автору безсмертного шедевру «Убий пі***аса». Тож історії на цю тему об’єднані в розділі «Політика».
Назва розділу «Про все на світі» говорить сама за себе. Тут автор зібрав різне зі свого життя, яким хотів поділитися з читачами чи просто висловити свою думку про ставлення до чогось. Йдеться і про різноманітні алкогольні напої та перспективи їх еволюції, і про питання етикету, і про прихильність до дорогих серцю речей.
Останній розділ збірки називається «Дивні історії». Це справді дивні, а подекуди навіть містичні історії. Більшість з них не мають безпосереднього стосунку до автора, а є ретрансляцією історій, які хтось колись йому переповів і він вважав своїм обов’язком описати почуте.
Якщо чесно, то не всі оповідання збірки є веселими, жартівливими і радісними, але всі вони щирі і душевні. Тож можу лише подякувати пану Юрку за приємність поглинання його перфектних текстів. А вам решта зичу доброго настрою та позитивних емоцій, які легко створює читання «Збитошної пори».
Галина Новосад
