Немає нічого прекраснішого, ніж коли зустрічаються дві уяви закоханих. Бо кохання – це не тільки симпатія, зачарування, потяг, пристрасть, зітхання-зізнання, клятви і ревнощі, мовчання і дотики… Це набагато простіша річ, ніж ми гадаємо. Це – ідентичність параметрів двох нервових систем. Підсвідомість одного індивідуума захоплене підсвідомістю другого індивідуума.
Репродуктивна система одного вгадує найбільш прийнятну для неї репродуктивну систему іншого. І хто знає, чого тут більше – власної волі, чи волі долі, провидіння природи. Так стверджує наука.
А як гарно про це каже народ: «суджені одне одному», «звела їх доля», «любов не короста – не вигоїш спроста». Церква: «шлюби укладаються на небесах». Платон: «Люблячі серця відшуковують одне в одному свою подібність, бо любов є не що інше, як спілка розділених часток єдиної колись істоти». Ну, а поети знаходять ще більше слів…
Джером К. Джером (той, що дав нам «Чотирьох у човні») якось висловив своє письменницьке одкровення: «Насправді існує тільки одна повість. Ми сидимо за своїми письмовими столами і думаємо й думаємо, і пишемо й пишемо, але повість залишається одна й та ж. Люди розповідали, і люди слухали її вже багато літ тому. Ми розповідаємо її одне одному сьогодні й будемо розповідати її одне одному через тисячу років. І ця повість така: «Жили колись чоловік і жінка, і жінка любила чоловіка». Дрібний критик буде кричати, що це старе, і вимагатиме чого-небудь новішого. Він гадає, немов дитина, що в цьому світі ще може бути щось нове…»
Мирослав Дочинець
Із книги «Єдин»
