Мені здається, що зі свого найпершого роману я знав, якою буде моя подальша доля. Я ніколи ні хвилини не сумнівався, що є піонером нової епохи, і розумів, що в подальшому кожен мій крок будуть роздивлятися із великим інтересом. Тому я вирішив дати наступним поколінням правдивий звіт про мої вчинки і думки. Мені ніколи не доводилося обирати героїв, швидше саме герої обирали мене. Як і багато моїх попередників, я захоплювався сильними людьми, які підкоряли собі обставини та оточуючих. Ця тема захопила мене настільки, що я не міг присвятити себе чомусь іншому. Натхнення може бути настільки ж пристрасним, як і кохання.
Зміст моїх романів узятий із глибин серця та особистого досвіду, але я не задовольнявся тим, що легко та безпечно відпускаю їх у світ. У мене прості письменницькі звички: тривалий час обдумувати, короткі періоди – записувати. Більшу частину роботи я проробляю в умі. Я ніколи не починаю писати, доки не наведу лад у думках. Записуючи, я часто промовляю вголос уривки діалогу. Вухо – хороший рецензент. Я ніколи не довіряю фразу паперу, доки не вирішу, що збудував її так, що вона буде зрозуміла будь-кому.
Попри це я вважаю, що мої твори швидше натякають, ніж говорять прямо. Читач повинен користуватися з уяви, інакше він проґавить найтонші відтінки думки. Я пишу із великими труднощами, без кінця скорочуючи та переробляючи. Для мене дуже важливе благополуччя моїх творів. Я ретельно шліфую їх, доки вони не стають діамантами. Те, що багато авторів спокійно зберегли б у ширшому об’ємі, я перетворюю на мініатюрну коштовність.
Я володію даром – вмінням використовувати свої критичні здібності в роботі над власними творами так, наче це праця іншого автора. Багато разів я без вагань відкидав те, що менш добросовісний письменник залишив би. Писати потрібно лише якщо це приносить радість. Я щасливий, коли пишу, але я не завжди задоволений тим, що написано.
Я не вірю, що мої книги колись стануть мені пам’ятником. Я намагаюся чесно себе оцінити. Мені вдалося стати письменником швидше завдяки наполегливості, ніж таланту. Я – яскравий приклад людини в літературі, яка усім зобов’язана лише собі. Але я ніколи не заслуговував того неймовірного успіху та слави, які отримав. У мене було багато прихильників, які не прочитали жодної моєї книги. Суспільна думка завжди була схильна переоцінювати мою значимість – і недооцінювати значення.
Книги володіють безсмертям. Це найміцніший продукт людської праці. Храми перетворюються на руїни, картини і статуї руйнуються, а книги продовжують існувати. Час не владний над великими думками, які сьогодні настільки ж свіжі, як і багато століть тому, коли вони зародилися в думках їхніх авторів. Те, що говорилося та думалося тоді, настільки ж міцно діє на нас із друкованої сторінки. Роки лише відсіяли та розвіяли погане, тому лише справді хороше може довго жити в літературі.
Сучасному романісту, окрім вміння наполегливо і терпляче працювати, потрібне рідкісне поєднання здібностей. Він має володіти тверезими судженнями і точним відчуттям міри, щоб вибрати із великої маси матеріалу потрібне, і розкласти все це, дотримуючись необхідних пропорцій. Він повинен мати уяву, аби подумки переноситися в минуле, в майбутнє, в теперішнє, і практично жити в гущавині того, що описує. Повинна бути критична інтуїція, яка допомагає виявити причини та наслідки і робити правильні судження про людей і події. Тільки тоді письменник чітко уявляє мотиви людських вчинків, він справді може почати добре писати.
Знайдеться дуже мало романів, де є все: боротьба, переслідування, жорстокість, секс, сильні характери, дія, яка розвивається як наступ танкової дивізії, а також повага до власних героїв та їхньої правди. Частіше за все те, що більшість авторів пише в пізні роки – це просто нові варіації сцен, характерів та подій із ранніх творів, з тією лише різницею, що в них менше мистецтва і менше сили та вогню.
Багато сучасних романів нічого не навчають і не служать жодній цілі, крім пробудження огидного тваринного страху, від якого кров стигне у жилах. Я щасливий, якщо, читаючи роман невідомого автора, виявляю, що він просякнутий гіркотою, і що це добра, щедра і розумна книга. Цінність та привабливість хорошої книги полягає в простоті, відвертості і наче ненавмисному оголені характерів і мотивів дій. Це простота мови та думки. Вона вільна від надмірних літературних зусиль. Але писати простодушно набагато важче, ніж із пафосною складністю.
Стиль автора має бути безпосереднім і особистим, його образи – багатими та повнокровними, слова простими та енергійними. Великі письменники володіють даром блискучої небагатослівності, це наполегливі трудівники, ретельні вчені та майстерні стилісти. Такі автори можуть майстерно писати захопливі оповіді майже ні про що. Великий літературний гріх сучасних письменників – схильність до прикрашення і любов до зовнішнього блиску. Я обережно ставлюся до літераторів, книги яких написані з професійною віртуозністю.
Значна частина того, що друкується зараз – це незрілі малохудожні твори. Багато авторів пишуть швидко і недбало, рідко редагуючи текст. В результаті ми маємо жахливі огріхи стилю. Діалоги героїв неприродні, слова підібрані неправильно, мова вкрай неохайна. Їхні книги позбавлені єдності сюжету та дії. Часто оповідь набридливо затягнута і нагадує порожнє базікання. Складається враження, що автор має дуже наближене уявлення, що відбуватиметься в наступному розділі його роману. Іноді без видимої причини в текст включають незрозумілі і зовсім непотрібні сцени, часто вводять нових дійових осіб наприкінці книги. І персонажі в подібних авторів або монстри, або янголи, зображені із жахливою ретельністю. Їх вчинки погано мотивовані, самі персонажі холодні та позбавлені життя. Це просто символи, якими користуються для вирішення якоїсь невизначеної, фантастичної проблеми існування.
Додамо сюди ще й неймовірно неправдоподібні сюжети. Мало що в таких книгах пов’язане із реальним, живим світом.
