Кілька днів тому влада встановила помпезний пам‘ятник космонавту Леоніду Каденюку, який по суті «задавив» на цвинтарі всі інші поховання своїм совковим монументалізмом (його автор — оспівувач комсомолії, придворний архітектор Ющенка і недоладного «мінарету» у Музеї Голодомору — Анатолій Гайдамака).
У тінь Каденюка потрапила могила справжнього героя України, який все життя віддав боротьбі за її Незалежність — Левка Лук‘яненка.
Усі ці шмигалі навіть не подумали про увічнення пам‘яті Лук‘яненка. Борець за свободу їм не потрібний. Вдова сама билася, щоб бодай якийсь пам‘ятник поставити. Крамарі від влади вже маніпулюють могилами та пам‘яттю…
Вивершити у національному дискурсі політично безликого Каденюка, а не патріотичного та жертовного Лук‘яненка!! Це треба вміти! Взагалі, допоки у нас футболісти, боксери (при всій повазі до цих професій) будуть в більшому авторитеті, ніж філософи, письменники, художники, композитори – доти ми лишатимемось банановою країною, жалюгідною територією, де чужі сили викачують ресурси та ставлять сумнівні експерименти.
Поки ми дбатимемо за блиск стадіону та спокійно дивитимемося на те, як розвалюється без ремонту Національна бібліотека Вернадського, у нас немає майбутнього.
Ось, що розповідає про всю цю ганьбу, про митарства, аби встановити бодай скромний пам‘ятник, вдова Левка Лук‘яненка пані Надія:
— … Цікаво інше. Встановлення пам’ятників на Байковому цвинтарі дуже коштовне і я звернулася до влади покрити хоча б п’яту частину коштів за надгробок Левку Лук’ яненку, зважаючи, що є Постанова КМ України, за приписом якої відомим людям, Героям України надгробки встановлюють за рахунок держави.
Моє прохання розглядають більше, аніж півроку. Чи виділяють — невідомо, але я в організації, яка виготовила пам’ ятник Левку Лук’яненку, рахуюся боржником. Сумно не за гроші, які не виділили, а за ціну нинішньої влади… Часом думаю, може б, звернутися до сьогоднішніх урядовців і депутатів ВР України, щоб вони купили книжки Левка Григоровича, бо їх в гаражі більше 6 тисяч… Було б корисно і для них, і для мене.
Юрій Дорошенко
P.S.
Кілька разів намагався написати про пам’ятник на могилі Каденюка. І щоразу опускались руки. Леонід ні в чому не винен – пам’ятники ставлять живі на свій смак. Я ж запам’ятаю його таким, яким зустрічав – спокійним і навіть трохи сором’язливим. І посмішка в нього була зачьотна.
Дуже прикро, що промовляючи «перший космонавт незалежної України», чиновники забувають додати «і єдиний».
І ще. Вкотре переконався — не хочу мати могили. Ніби обіцяли рідні розвіяти попіл над Дніпром. Мо ж дотримають слова…
Руслан Горовий
