Сьогодні ювілей мого доброго старшого приятеля і частого співрозмовника — народного художника України Володимира Ємця. Йому було би 85, якби хвороба не забрала тіло у скромну і запущену могилу на Яцево, а душу — у вічні чертоги, які він розмальовує Богу. Бо й там треба красу наводити… Він малював мене і самого, і з сином. Ще й хотів, щоб я попозував йому фігурою для портрету Сковороди в повен зріст (тоді я був ще худий).
А переговорили ми про мистецтво, українську історію, його село Довжик, КГБ, що «пасло» його всю життєву дорогу, про комуністів-обкомівців, і про борщ, який він майстерно варив у своїй майстерні на останньому поверсі будинку по Магістратській… І про художній музей, яким він карався дуже довго, коли комуняцька влада віддала відреставровані площі державного музею приватній збиральні Дєдова, бо той мав кума-покровителя в обслузі Кучми…
Говорили і про шведську епопею його старшого брата, який військовополоненим був у Швеції, закохався в дівчину, але СРСР їх розлучив. Він обіцяв приїхати до неї. Уже на схилі літ Анатолій Ємець з’їздив до Швеції 
разом з братом — художником. І до нього прийшла та давня дівчина, що стала бабцею; йшла з чоловіком і сином; першими словами її було: «Як же давго ти їхав!». А Володимир зробив цілу серію «шведських» робіт…
Бо він лишався митцем. Тим, який міг відстоювати свою приватну свободу ще в глухі часи. І Володимир Дрозд опублікував у московській газеті статтю «Дело о бороде». Який малює комуніста-партизана Фьодорова такий портрет, що стара партизанка побачила: «О, точно такий ірод він і був!». Який любив своїх «героїв», що на портретах — Станіслава Реп’яха, Владислава Бойка, Леоніда Отрюха, Володимира Коваленка, Олександра Добрицю, котрий завдяки своєму кагебістському доступу дослідив історію знищення батька Ємця, теж Володимира, священика Української Автокефальної православної церкви в Любечі. Портрети цих людей — унікальні. Вдале червоно-чорне поєднання кольорів передає час і характери.
А ось як дослідниця Світлана Ключник пише про нашу з нею дискусію щодо картини, на якій зображено Гоголя: «Раптом мені заперечив Василь Чепурний — голова обласної організації «Просвіта», редактор газети «Сіверщина». Він звернув увагу на те, що Гоголь, українець за національністю і духом, позбавлений можливості друкуватися через заборону української книги, мусив писати російською мовою на чужині. І все ж його найкращі історичні та лірико-містичні твори написані на українському матеріалі, а в житті та побуті він лишався вірним сином рідної землі. Тому й картину «Гоголь» Чепурний трактує як ностальгію за втраченою яскравою народною поетикою (якщо точніше — за Гетьманщиною. В.Ч. )… тому напівзруйновані ворота — то Україна, позбавлена своєї чарівної самобутності. А зображений простір — безвість, безвихідь». (Книга-альбом С.Ключник «Слід вічності»). Я ще говорив, що та карета вдалині є символом імперії, яка чекає Гоголя і на послуги якої він пішов… Цю роботу Ємця я й досі вважаю геніальною.
… Володимир Ємець мріяв відкрити студію чернігівського портрета, за зразком римського, але Чернігів, на жаль, до того не доріс…
Василь Чепурний
