Цьогоріч рідне «Комсомольське племя» (була така вінницька обласна молодіжна газета) відзначала би своє 100-річчя! Хоча згадувати про видання, яке простелило барвисту доріжку на широкі творчі простори не одному поколінню відомих редакторів і маститих письменників, у минулому часі негоже. Часопису, як такого, нема уже давненько. Але допоки живуть і творитимуть вихованці редакції цього колись не останнього в Україні видання, до тих пір воно житиме у нашій пам’яті.
… Пригадався один цікавий факт із життя «племінної» редакції. Ми з дружиною Ларисою приїхали на роботу до Вінниці за розподілом факультету журналістики КДУ імені Т.Шевченка у липні 1986 року. У редакції нас прийняли, як своїх – приязно, дружелюбно, з готовністю підставити, у разі чого, плече 
досвідченого товариша. По іншому, мабуть, і не могло бути, адже ми у цій редакції проходили переддипломну практику і старші колеги усе зрозуміли правильно: ці можуть творити і приїхали працювати, а не горобцям дулі роздавати.
За роботу ми взялися серйозно. Нас доганяло відрядження за відрядженням, матеріали за підписом «Сай-Боднар» почали з’являтися часто і густо (бо ж працювали удвох під одним прізвищем), а згодом ще частіше – практично не було такого числа видання, де б не було отих Сая і Боднаря…
Кожен читач, ясна річ, сприймав підписи під нашими публікаціями по-різному. Більш уважні розуміли, що Л.Сай-Боднар і С.Сай-Боднар – це двоє різних авторів. І тут усе, наче, й так зрозуміло. Навіть за стилем письма це – річ очевидна. Але було чимало й тих, хто, не вчитавшись у надруковане, «ламав» собі голову: так що це за прізвище «Сай-Боднар»? Це хтось один, чи, може, це чоловік і дружина пишуть разом, 
як, приміром, Стругацькі?..
Приїжджає якось від свого дідуся із Липовця Юра Кулібаба, який щойно прийшов на творчу роботу із викладацької посади одного із вінницьких ПТУ, і розповідає, як той уважно стежить за успіхами внука. Для колеги частота публікацій була справою принциповою, оскільки він розглядав «Комсомольське племя» як трамплін у велике творче майбутнє (згодом Юра став кореспондентом столичної «Молоді України» і власним кореспондентом у Дніпрі всесозної «Комсомольской правди»).
Так ось дідусь Юрі заявив відверто: «Ти, хлопче, молодець, старанно і багато працюєш, але отого Сай-Боднара тобі не наздогнати ніколи!.. Стільки, як він, не пише ніхто із вашої редакції».
… Смішнувато, але факт: моє прізвище працювало на мене. І мало хто знав, що ще кілька років до того я був категорично настроєний його поміняти, щоб мати одне прізвище із моїми п’ятьма братами.
Сергій Сай-Боднар
Світлини Володимира ОСЬМУШКА
