З запізненням дізнався про смерть Юрія Логвина.
У видавництві «Ярославів Вал» готувалася до друку його книжка «Звабний аромат порожніх бляшанок: оповідь сучасника».
Хворий Юрій кілька разів сумно обмовився: «Хоча б дожити до того моменту, коли візьму книжку в руки».
Я знав, що стан його загрозливий, але уявити не міг, що смерть уже біля нього. Він потримав у руках цю прекрасну книжку, проілюстровану його ж малюнками. Прекрасний графік, він був таким же графіком слова і в прозі. Його слово економне, виразисте й елегійне.
Йому нелегко було наприпочатку творчої біографії , бо довелося виходити з тіні великого батька. Григорія Логвина знала вся інтелектуальна Україна. Особливо ж після унікальної його книжки «По Україні».
Юрія-дебютанта — фаворизували класики на чолі з Миколою Бажаном (він давав йому рекомендацію до Спілки письменників).
Юрієві книжки, окрім усього іншого, сповнені багатющою інформацією з історії, археології, мистецтва та психології. Здається, у Юрієвій голові була велетенська бібліотека. Він часто приголомшував всякими науковими сенсаціями, інформацією з різних сфер життя.
5 лютого ц.р. йому виповнилося 80.
На жаль, це пройшло непомітно в усьому нашому літколгоспі. Він уже тоді важко хворував, не виходячи з помешкання. Але була надія, що здолає недугу. Бо ж неоднораз він , від природи хворовитий і слабосилий, надовго западав у недуги, а потім повільно повертався до життя.
Цього разу не повернувся.
Прощай, Юрію!
Михайло Слабошпицький
