Ми живем ув епоху двох великих поетів — Миколи Воробйова та Володимира Назаренка. Неголосних. Неговірких. Мабуть, питущих. Справжніх. Справжня художня правда — се звивиста кам’янисто-терниста стежка межи кількох — стількох — ярів: попси, невіґластва, поневаги до нації, лубка, котурну, літературної гордині, свідомого компрадорства на поталу иншим націям, графоманії, несмаку, блукань меж Слава дияволу та Слава тобі, Господи…
Попса — се канон Малковича у вигляді немічної антоложки од Сергійка до Павлуші. Попса — се гавкаючий Сергійко. Макулатура — розсипами — по книгарнях дорогущих книжок, які одріжняються одна од одної невідомими іменами авторів та перекладачів. Відсутність критики, літературних журналів, творчих середовищ, дискусій, творчого нурту та творчого бунту витворює болото імітацій.
НСПУ — істинна спілка графоманів — де уже і Демиденко (я — вечеря на столі) — секретар. У сій Спілці натомість померлої Морозихи — удовиця Фольварочна (як гиготали про її мужа — є коньяк марочний, а є коньяк фольварочний). У сій спілці серед моря графоманів — море неписьменників (Сидоржевський, Чобіт, Вєрєтєнніков, Хмара, Марусик, Кожевніков… ) У сій спілці Баран у Станиславови пішов на третій термін (таке собі *уйло місцевого розливу: Мушкетик-Брєжнєв).
І — повна поневага до художности, авторського права та книжкової індустрії (од задуму до збуту). Яка індустрія, коли за 32 роки Незалежности не збудували жодного сміттєпереробного заводу, жодної книжкової папірні, не вирішили питання мармурових цвинтарів…
Є море середовищ: бібліотечні, музейні, книгарневі, каварневі — і вони мало перетинаються. А ще ж є і кінемотаґрафісти, графіки, архітекти, карикатуристи, музиканти, малярі, скульптори, музиканти, композери, актори, режисери — і вони теж не перетинаються.
Саме тому Арестович преміює привид антиукраїнського таксиста (хто він, од якої контори москворотих?), саме тому Бойко москворото, плутаючися у Кременях, плює в українське, саме тому процвітає воєнна графоманія, саме тому гравець Шахтаря безборонно тікає до Московії, саме тому антиукраїнський Папієв бере участь у парламентській делегації до США (привіт Арагамії та Маркаровій), саме тому процвітає антиукраїнська толкачовська доніївщина, саме тому китаєлюб Тімашенка святкує 160-річчя русскоґо музикального обчєства у центрі Київа на 10 рік московської антиукраїнської аґресії, саме тому панує у букмекерському та ігровому просторі одверто московитська група ВБЕТ синхронно ув обох країнах, саме тому панують-злодіють ув ОПі Татаров та Шурма……
Помер дослідник футуризму — ховають як героя, забуваючи, що він ще і заступник директора інституту літератури та членкор Академії наук і полишає інститут у кадрових та світоглядних руїнах. Помирає маляр, який усе отримав од УРСР, але хотів ще чогось і пашталакав, що варто було покинути неудячну Україну. Ховатимуть з Дому молитви Філі.
І триває кривава війна: щодня на щиті — українці, що мають творити українське майбутнє. Ми не знаємо, скільки їх. Але знаємо, що багато. І кінця-краю сьому не видко. Порохолизи із зелебобами усе ще полишилися у виборчій кампанії 2019. Парламент перетнув межу леґітимности. Черга за президентом. До мадярів Орбана-Сіярто приєдналася Словаччина Фіца. На черзі — Австрія. Усе ближчає США Трампушкі.
Таке життя. Така смерть. Такі великі ножиці між Нацією та державою. І тарганячий правлячий бидлячий клас, за яким будущєє. Художня правда переможе? Безпереч. Але коли? І що ми для сього робимо? Та й таке. Слава Нації.
Роман Кухарук
