Чим старший стаю — тим більше хочеться публікувати старі, раніше не публіковані хуліганські вірші, писані і читані тим, кого любив і люблю і кого вже немає на цьому світі. В моїй новій книжці, яка має робочу назву «Третя половина», буде трохи таких. Ну, не пропадати ж добру!
І так, ненормативна лексика в художній літературі має вживатись лише тоді, коли іншого виходу просто геть немає! Дякую всім, хто привітав і ще привітає мене з офігенно великою цифрою прожитих літ!
***
білі плечі жовте манго
скрипка як червоний птах
чорні перли на фалангах
білий кемел на вустах
підіймаю чарку п’яну
за погибшу самоту
чардаш сиву порцеляну
б’є об стелю золоту
ех угорщина-засранка
білий вермут чорна ніч
хто мені розкаже зранку
хто я і у чому річ
хто горлав про «туман яром»
плакав дівці в дукачі
хто мукачеве мадярам
віддавав всю ніч вночі
хто читав сміявся плакав
нем тудом хрипів ай лав
хто про римара і пако
поки міг як міг волав
– браття! рима – наша глина!
хто не з нами той і не!..
…от і ще одна країна
не забуде, блядь, мене…
Тарас Федюк
