«Вам, напевно, буде цікаво довідатись про те, що було цього дня п’ять років тому…» — заінтригував Фейсбук, і виклав мені на спогад відгук Василя Чепурного про книжку, яку він якраз читав… До Василя Чепурного зі своїм словом і своїми емоціями приєднались інші…
Така сувора пані нинішня осінь. Люблю її, непривітну. Мене добряче ганяють її вітри – забивають подих, але частіше штовхають у спину: не стій! Рухайся! Давай, вперед! І тоді я розвертаюсь до них обличчям, але вони не дають мені сказати те, що я думаю про їхні поради.
Чим старший стаю — тим більше хочеться публікувати старі, раніше не публіковані хуліганські вірші, писані і читані тим, кого любив і люблю і кого вже немає на цьому світі. В моїй новій книжці, яка має робочу назву «Третя половина», буде трохи таких. Ну, не пропадати ж добру!
Ми виходим із тіл, як виходить із року літо, коли ще не дощить, але часу уже катма. Чи піти на той світ, а чи просто ходити світом – все залежить від того, як довго тебе трима ця незрима печаль, за яку продаси і душу. Доїдай свої сни, зачиняється це кафе. Пастир наш підзабив на роботу свою пастушу, і вже агнці його допаслися до автодафе.
