Ми виходим із тіл, як виходить із року літо, коли ще не дощить, але часу уже катма. Чи піти на той світ, а чи просто ходити світом – все залежить від того, як довго тебе трима ця незрима печаль, за яку продаси і душу. Доїдай свої сни, зачиняється це кафе. Пастир наш підзабив на роботу свою пастушу, і вже агнці його допаслися до автодафе.
Перебродить усе, або ми усе перебродим, переходим ногами, ночами або убрід. Автостоп усього – як одвічна ціна свободи і єдина нагода лишити надійний слід на нічному шосе, де не важить ні зміст, ні голос. Голосуй, галасуй – не спиняються ці авто. Бо коли ти ідеш самотою на східний полюс – не дивуйся тому, що з тобою не йде ніхто.
Не лякайся того, що дорога тобі нарає, полюби цю печаль і такою, як є, прийми.
…Тільки часу катма. Тільки літо дійшло до краю.
Не сумуй і не плач, бо у тебе лишились ми.
Олексій Бик
