«Тотальний контрнаступ армії імператора Балтазара Другого розпочався одночасно на всіх фронтах. У хід було пущено майже всі резервні леґіони. Проте, незважаючи на запеклі бої протягом ось уже двох днів, ворог лише на кількох ділянках зазнав більш значних втрат і трохи відступив. Здобутою територією виявилися зовсім невеликі клаптики землі, спаленої до тла і геть розритої вибухами авіаційних бомб. Скидалося на те, що наступ переростає в довготривалу виснажливу облогу.
…………………………………………………………………..
Надвечір, коли поволі стали западати сутінки, і зі штабу прийшло повідомлення, що сьогодні більше атак не буде, лють Вузципілона трохи вгамувалася. Він сховався в укриття і, лежачи на 
окровавленій шинелі свого вбитого друга капрала Фірана, став прислухатися до поодиного свисту куль, будучи переконаним, що нема чого чекати на швидку перемогу і що на цій війні загинуть ще тисячі відважних вояків».
(Володимир Яворський. Напівсонні листи з Діамантової Імперії
та Королівства Північної Землі. Епопея. Листи 1-50. Київ. 2001)
«Цей твір — не просто банальний клубок фантастичних колізій, як може здатися на перший погляд, а безсторонній опис справжньої реальності нашого з вами світу» (Володимир Яворський. Цей примарний світ); «Напівсонні листи…» насправді є не так листами, як листками, в кожному разі, для мене як читача» (Віктор Неборак. Дійсність ілюзій. З приводу «Напівсонних листів…» Володимира Яворського).
Наразі найповнішу версію «Напівсонних листів…» Володимира Яворського мають поляки. 2021 року Богдан Задура переклав 136 листів, які вийшли окремою книжкою у 702 сторінки. У фількінштейнівському фантасмагоричному «Факті» вийшли перші 50 листів далекого 2001. Епопея залишається незавершеною, бо і сьогодні автор продовжує писати ці листи.
«Напівсонні листи…» Володимира Яворського — чистий екстракт творення як такого. Ідеальний літературний твір, в якому не видно завершення (крапку в якому хіба що поставить біблійна апокаліпса).
Чому ми про сю епопею не говоримо (а її довший час друкував Гусейнов у фантастичному — не фантасмагорійному «Кур’єрі Кривбасу», журналі, якому вдавалося впродовж 25 років залишатися стрижневим літературним виданням незалежної України), — питання риторичне. Як і те, що ця авторська фантазія могла бути відзначена Шевченківською премією як взірець чистої літератури в її ідеальному вимірі.
Але хто знає, що буде далі? Один пан Бог, який мовчить, споглядаючи чергову битву Добра і Зла. Ми ж віримо …
P.S.
Не можу не сказати. Книжку Яворського я вчора випадково знайшов в одній станиславівській книгарні, у відділі старої незреалізованої літератури. Придбав її за 9 гривень. Ціна чистого мистецтва завжди химерна…
Євген Баран
