Трапився коментар: сучасна українська література нікому не цікава ні в Україні, ні тим паче за її межами… Є в цьому твердженні і крапля гіркої правди. Як, зрештою, і те, що є в сучасній українській літературі й дещо цікаве. Наприклад, цей красивий вірш Юрія Іздрика і чудова акварель до нього Мар’яни Савки…
Краса і Інший завжди і всім потрібні…
Власне, тема незвичності і неповторності сучасної української літератури — невіддільна від мистецтва. На світлині нижче обкладинка гламурного і неймовірно стильного журналу «Наш», котрий виходив у Дніпрі (у 2005 р. — Дніпропетровськ).
Марія Примаченко, як бачите, жива, як і її звірі, що ходять і вред роблять. Проблема в тому, що про існування сучасного мистецтва і літератури мало хто в Україні знає. Це мистецтво значною 
мірою є андеграундом. А андеграунд багатьох бісить.
Думаю, що з українським мистецтвом і літературою все буде добре. Головне, щоб Україна перемогла, вистояла у війні з Росією, тоді й українське мистецтво буде просто мистецтвом, дуже різним і на всі смаки.
Роксана Харчук
P.S.
Оце в яблучко: «проблема в тому, що про існування сучасного українського мистецтва і літератури мало хто в Україні знає». Бо ми три десятиліття продовжуємо дивитися «стариєпєсніоглавном», а за булгаковиметанашефсьо дехто ридма-ридає до цих пір, і у Дніпрі дітей і сьогодні навчаємо за російськими підручниками (!!!), а пам‘ятник карлу-і-сину-єво-марксу лише зараз демонтували! То де вже нам знати про сучасне українське мистецтво і літературу, коли їх до широкого кола людей не допускають?!
Вікторія Туряниця
