2005 року Олександр Смоляк попросив мене прочитати роман Ганни Арсенич-Баран «Тиха вулиця вечірнього міста» і, якщо вартий, рекомендувати до друку у видавництві «Перевал». Роман мені сподобався. Був живий.
Надрукований у «Перевалі» в нумері Первім за 2006 рік з моїм переднім словом.
Нині Ганни Арсенич-Баран не стало.
Не стало жінки, мами. Не знаю, чи живі батьки в Нижньому Березові на Франківщині? Незлої літераторки не стало.
Життя людське нічого не варте.
Як не б’ються письменники, але читачі говорять не про героїв книжок, а про авторів. Колись ми знали Перебендю, Кирила Тура, Юрія Брянцева… А нині — Андруховича, Процюка, Жадана…
Євген Баран
P.S.
Товариство письменників і журналістів імені Івана Франка
висловлює глибокі співчуття з приводу передчасної смерти рідним і близьким письменниці, голови Чернігівської НСПУ, освітянки Ганни Арсенич-Баран.
Вічна пам’ять і царство небесне…
Ганна Арсенич-Баран народилася 26 червня в селі Нижньому Березові, що на Івано-Франківщині. Закінчила філологічний факультет Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника.
З 1998 року проживала в Чернігові.
Завідувала кафедрою філологічних дисциплін та методики їх викладання Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К. Д. Ушинського, кандидат філологічних наук, доцент.
Заступник голови (з 2011), голова (з 2016) Чернігівської обласної організації НСПУ
Є автором низки книг:
Поетичних збірок «Рушник на калині» (1997), «Музика черемхи» (1998), «Розквітлий глід» (2001), «Тремтять гіацинти» (2003), «Обнадію весною» (2005), “Чарує буйнава весна” (2018)
Книг прози «Під райськими яблучками» (2001), «У понеділок все буде по-іншому» (2003), «Як зійде місяць» (2005), «Солодкі слова» (2010), «Хіба буває багато любови?» (2019). Романів «Тиха вулиця вечірнього міста» (2005), «Радуйся, Невісто неневісная!» (2018), «Муська» (2018), антології української християнської віршованої молитви «Молитва небо здіймає вгору» (2011), понад сотні посібників з української мови та літератури та кількох словників.
… На жаль вже не побачимо Ганну Василівну веселою та усміхненою.., — пише Ігор Коцюбинський до давньої світлини з його архіву…
