Чим далі, тим більше боюся зазирати в Фейсбук. Майже щодня долітають страшні вісті то з Грузії, то з України про неймовірні втрати: невблаганно йдуть від нас дорогі й близькі люди, видатні особистості, знамениті колеги.
Не встиг попрощатися з другом своєї юності, пречудовим поетом Джарджі Пховелі, якого вчора поховали у рідних горах Пшаветі, як довідався про наглу смерть Михайла Слабошпицького — видатного критика, літературознавця, прозаїка, невтомного громадського діяча, знаного організатора книговидавничої справи, захисника української мови та культури, з котрим мене єднала півстолітня дружба.
Пішов з життя великий творчий трудівник, незрівнянний літописець літературного життя сучасної України.
Виданий останнім часом тритомник його спогадів (працював над четвертим) — неоціненний скарб для тих, хто вивчатиме альтернативну історію духовного життя рідного народу з семидесятих років минулого століття до сьогодні. Людина феноменальної пам’яті, аналітичного розуму й безмежного інтелекту Михайло Слабошпицький створив цілу бібліотеку дорослої й дитячої прози, критичних, публіцистистичних і мемуарних творів, які безперечно є невід’ємною частиною вітчизняної культури. Він мав ще багато планів, але те, що він вже встиг здійснити, гарантує йому чільне місце серед тих, кого пам’ятатимуть покоління.
Прощавай, дорогий друже, хай пухом тобі буде рідна українська земля!
Рауль Чілачава
