У Лаврі почалося вигнання бісів, але, як бачимо, московські попи опираються, не поспішають покидати нагріті «келії», а їхній головний мерсебєс при цьому шле прокляття на голови очільників української держави. Таке враження, що цей піп випав з часу або наглитався смердючого опіуму від соловйова, сімоньян і скабєєвої. Ледве рік минув від початку кривавого нашестя фашистської росії, тривають люті бої з ворогом, щодня наші герої відходять у небеса, щодня наші матері ридають і проклинають дику орду за горе і смерть, що принесла з собою ця нечисть на нашу землю, а тутешні перевертні знову піднімають голови! Знову подає голос феесбешне насіння, котре і накликало на нашу землю велику біду.
… Де ми, на якій землі, зрештою, знаходимося? Може, московським попам здається, що тут – мила їм завошивлена оскаженіла раша з сонмищем зомбованих путіноїдів, які погрожують підпалити весь світ? Чи, може, у їхніх хворих фантазіях тут – зачухані сизрані з рязанями, немиті костроми з пензами, які впродовж століть народжують лише ницих плазуючих рабів?
Ні, це наша свята українська, київська земля.
Може, їм здається, що ми живемо в недавньому часі ганебних, на слизькому, шпагатів-розтяжок, коли запопадливих українських вельмож аж скручувало на німецький хрест у багатовекторних конвульсіях, – так вже вони навипередки пнулися сподобатися масковскім убивцям («може, вдарять // або дулю дати // благоволять; хоч маленьку, // хоч півдулі, аби тілько // під самую пику»)?..
У тому гнилому часі, коли хтось намагався сховати голову в пісок або ж якось пропетляти від дикого тайожного звіра?.. Та ні, ми живемо в часі смертельної небезпеки і кривавого випробування для нашої рідної України, в часі остаточного цивілізаційного вибору українського народу. Чому ж не скажемо попові-політрукові, який накликає біду: бородатий діду, служиш царству пітьми, не шануєш нашої Свободи, нашої Віри, нашої Історії, нашої Мови, нашої Традиції – матню в жменю, чамайдан у зуби і пензлюй у тьмутаракань за Хутір Михайлівський…
Лавра – українська святиня, а не твоя приватна лавка. Чому ж не зробимо те, що мусимо зробити – у відповідності до українського законодавства?..
Дивлячись на виставу, організовану за класичними феесбешними лекалами, подумав: ці бородаті персонажі в чорних сутанах – п’ята колона фашистської росії, отруйне зілля, яке треба вирвати з коренем, інакше воно, притлумлене війною, згодом проросте і знову тяжко забуянить кривавим чортополохом… І ще подумав: а що ж буде з цими «вірянами» з заштореними поглядами, котрі театрально закочують очі, кладучи поклони темряві? Хто вони, ці наші громадяни? Скільки з-поміж них сліпих овець, що заблукали і потребують довгих і виснажливих сеансів екзорцизму, а скільки дресированих папуг, які за шмат примарної гнилої ковбаси ставлять свічки чортові?..
Не марнуймо часу…
Не сіймо вітер…
Михайло Сидоржевський
