В читацькій пристрасті мені найбільше смакують життєписи видатних людей. Особливо ті, що належать перу не самих зірок, а поглядові збоку. Книжка Поли Мак-Лейн «Паризька дружина» від видавництва «Книги-ХХІ» у перекладі з англійської Ірини Вікирчак – якраз із того штибу. Це розповідь про шість років із життя Гедлі Річардсон, котрі вона була поруч з Ернестом Гемінґвеєм.
Вони зустрілися в 1920 році в Чікаго. Йому було 21, а їй 28. Війна, яку він пережив в Італії, робили його старшим і досвідченішим. Між ними виникло почуття, яке здатне здолати, здавалося, будь-які перепони. Через рік вони побралися. Ернест робив перші кроки в літературі, і молоде подружжя вирішує переїхати до Парижа, який того повоєнного часу стає митсецьким центром всесвіту.
Саме тут Ернест і Гедлі пережили свої найкращі і найгірші хвилини. Тут вони познайомилися з величезною кількістю світових знаменитостей, які в той чи інший спосіб вплинули на подальшу письменницьку кар’єру Гемінґвея.
Богемне життя Парижа неабияк сприяло творчості письменника, хоча іноді яскраві гулянки і пиятика не залишали, власне, часу на повноцінну творчість. Життя Гемінґвеїв не було розкішним. Ернест своєю журналістикою не міг тоді заробляти стільки, аби вони мали, чого хотіли. Проте їхня «бідність» була відносною. Бо, незважаючи ні на що, вони багато подорожували. Зиму проводили в швейцарських Альпах, а літо — на Лазуровому узбережжі. Навіть народжувати свого первістка поїхали аж до Торонто, де медицина тоді була значно розвинутіша і прогресивніша, ніж в Європі.
А ще вони неодноразово подорожували до Іспанії, де Ернест любив спостерігати за коридою. Саме від тих вражень і з’явився роман «Фієста», який він присвятив Гедлі та їхньому маленькому сину Никанору, якого вони ніжно називали Бамбі.
Гедлі довелося пережити багато чудових днів поруч з Ернестом. Вона стала для письменника надійною опорою в період початку його сходження на літературний Олімп. Вона була чудовою матір’ю їхнього сина. Подружжя було прикладом для багатьох їхніх паризьких друзів. Здавалося, що їхня любов триватиме вічно. Але, на жаль, нічого не буває вічного.
Така особистість, як Ернест Гемінґвей, прагла чогось особливого, гострих емоцій, нових і нових відчуттів. З тим «свіжим» вітром у його житті з’явилась Полін Пфайфер. Він любив їх обидвох – Гедлі і Полін. Але довелося обирати, і Ернест вибрав Полі.
Хоча у мене склалося враження, що це не Ернест обирав, а розважлива Гедлі зробила за нього такий вибір, бо зрозуміла, що не може силоміць тримати коханого. Вона мужньо пережила цей розрив. Хоч те було жахливо!
Роман «Паризька дружина» написаний від імені Гедлі. Ніби це саме вона пригадує своє життя з Ернестом Гемінґвеєм. Пола Мак-Лейн настільки майстерна, що годі сумніватися, що це не вона, а саме Гедлі тримає перо. І це збурює почуття! Вони настільки яскраві, що з’являється ефект присутності…
Я ніби знову в Парижі… Я знову в атмосфері цього фантастичного міста. Ходжу разом з героями книги барами і кафе, гуляю вздовж Сени, торгуюся з продавцями на колоритних міських ринках, оглядаю в музеях полотна модних імпресіоністів… В мене таке відчуття, що перше місце, куди я поїду, як тільки-но світ здолає цей коронавірус — буде саме Париж. Бо крім всього іншого, сто років тому саме Париж спонукав, аби Ернест Гемінґвей став тим, ким він нині є! І це ще одна особливість Парижа.
Щиро радила б роман «Паризька дружина» найперше тим, хто є прихильником творчості Ернеста Гемінґвея. Але не тільки. Це гарна книжка для поціновувачів щирої і реалістичної оповідки. Це історія великого кохання і гіркої зради. Це справжня історія життя.
Галина Новосад, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
