Культура

Люди – як недороблені шницлі

Ех, яка в моїй фейсбучній стрічці мовна дискусія раптом спалахнула! Галичани зі смаком почали згадувати наші файнющі словечка. А тут зазбручанці, а то навіть і завіслянці та рускоговорящіє закипіли праведним гнівом, чомусь гадаючи, що ми щось маємо проти їхніх слів. Що ми, буцім, протиставляємо наші слова їхнім і ледь не розколюємо націю.

Ну, придурки!
Якось німці чи поляки, плекаючи свої діалекти, не переживають, що нація розколеться. Безліч людей, які перед тим були політологами, фахівцями з епідемій, стратегами і тактиками, раптом відчули себе філологами і стали безапеляційно ляпати: та то польське слово!

Та нам по цимбалах, як ви там говорите, бо колись ви говорили так само, як і ми. З вас просто голодоморами вибили все те, що ми зберегли.То дякуйте!!!

Бо пательня, горнятко, пироги замість вареників, вуйко, стрийко, курва і безліч інших слів — це ще в 16-17 ст. загальноукраїнські слова. А є ж і праслов’янська лексика, яка жодному окремому слов’янському народові не належить, а лише всім разом. І коли дурепа каже, що пиріг є польським словом, то можна лише поспівчувати її розумовій відсталості.

Між іншим, слова такого МЕШТИ в польській мові нема.
Ой, як невдобно! Правда? А ви всі ці слова профукали. А тепер наїжджаєте на нас, що ми зберегли. Ви й філіжанку профукали, і тепер волаєте, що не розумієте, що це таке є, і що це, мовляв, не наше…

Бо ви ж і Котляревського не читали, а там є філіжанка:

А послі танців варенухи.
По філіжанці піднесли;
І молодиці-цокотухи.
Тут баляндраси понесли…

А колежанка? Це слово галицьке? Ні! Його вживали і вживають письменники не галичани: Олена Пчілка, Валерій Шевчук, Люко Дашвар і т. д.

Недарма якась Наталія Лучанка, мабуть, нащадок визволителя, заявила, що Львів сполячений. Бо для неї всі ці слова — польські. А ще якісь мантелепи разом із, прости Господи, Єгоровим зі Львова, стали волати, що шницлі і котлети – різні речі.

Але то по-вашому так. А в західноукраїнській літературній мові у всіх книжках шницлі – мелене або січене м’ясо, а котлети – відбивні. В «Домашній кухні» Леонтини Лучаківської (1910 рік, перевидана 2017) читаємо: «Шницлі. Посічи 2 кг м’яса по половині волового і вепрового (січи сікачем або машинкою). Посічене м’ясо виробити ложкою, всипати 6 ложок тертої сухої булки, дати соли після смаку, пару ложок води і одно яйце й вимішати, аж зробиться пухким. Поділити на кілько осіб треба та й виробляти округлі шницлі, грубі на палець. Смажити в пательні на горячім маслі по половині зі смальцем».

Навіть не сумніваюся, за кого всі ці знавці філології голосували… Ще раз полізете тарганами в українську мову – матимете вигляд шницлів!

Юрій Винничук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.