Пишуть: померла «легенда спортивної журналістики», Сергій Савелій. Для мене він був не легендою, а завжди добрим приятелем, колегою, з яким стіл до столу пропрацювали в одному кабінеті 4 роки на Українському радіо. То був не спорт. То був відділ політичного життя. Згодом Степанович, ще молодим ми його так всі так називали, перейшов у новостворену редакцію спорту ТБ і радіо.
Направду, я ні разу не спортивний фан. Тому мало слідкував за його феєричними репортажами з 12 Олімпійських ігор. Лише, коли прямо в ефірі радіо я на місці ведучого ранкових інформаційних програм, а він «живцем» зі столиці Олімпіади, «бачилися»-«чулися».
Досвід роботи в лайфі ми якраз набували з 1987 року разом — ми були в цьому поміж ефірних журналістів першопроходцями. Не раз вели репортажі в парі з місця подій. Тоді мене це (сьогодні вже можу зізнатися) дуже напружувало. Ні, Степанович партнера підвести не міг — підвести його могло його ж серце. Був свідком як до нього на Хрещатик, 26 викликали швидку через серцеві напади. Ця хвороба у Сергія була стільки, скільки його памʼятаю. Серце і підвело його сьогодні.
Можна було б і крапку поставити. Але, прощаючись, зі Степановичем, не можу не сказати: добрішої і привітнішої людини в нашому професійному цеху я не зустрічав. Завжди посмішка, з лукавинкою добрий полтавський гумор, завжди готовність підтримати і допомогти. Не роблять уже таких людей у нашій професії…
Спи спокійно, колего. На цьому твій ефір закінчено. Вірю, що наша армія ніколи не здасть 
ворогу твою рідну Гребінку, яку ти згадував повсякчас. Дякую за твою усмішку і велике добре серце. R.I.P.
Віктор Лешик
P.S.
Сьогодні, у день українського «класичного» протистояння у футболі, пішов у засвіти класик української спортивної журналістики Сергій Савелій… Мій професійний шлях невідривно був повʼязаний із Сергієм Степановичем — спершу школяркою дивилася телетрансляції з його коментарем, пізніше вже пліч-о-пліч працювали разом на кількох Олімпіадах, в останній час більше спілкувалися телефоном.
Світлішої Людини в нашій професії годі й шукати — за всі роки жодного поганого слова або бодай підвищеного тону, лише підтримка, підбадьорення, жарти…
Тепер веселіше і світліше стане за обрієм, а на Землі залишиться лише світла памʼять про Людину і Професіонала, з чиїм імʼям нерозривно пов’язаний український спорт. Спочивайте з миром, дорогий СС, віднині обійматиму Вас лише подумки…
Юлія Пазенко-Столярчук
