Повернувся щойно зі столиці москворотих — Ірпіня. Прикре ураження. Їм мало бомбувань, мало окупації. Що їм ще? Що? Кіч перед ратушем (тонюнький Шевченко, що махає пінзелем як дириґент патичком) римські оголені чоловіки. Хфантани красіві. Парк Незнайка повен люду. А де парк Знайка? Пора б і се українізувати. Кіт Валєра — реальний мер українського та україноцентиричного Ірпіня — фалився, що ув Ірпени з’явилися вулиці Череватенка, Мушкетика, Кулиняка, Наталі Околітенко…
Респект. А про чудового прозаїка, який останні роки свого життя провів ув Ірпени та там і похований, Миколу Григоріва забули. Вулиці — добре. Пора видати Ірпінську бібілотеку з творів Череватенка, Околітенко, Кулиняка, Борщенка, Мартинюка, Собчука, Григоріва… Ну і чекаємо одкриття МУЗЕЮ ЛІТЕРАТУРИ ПІД ОДКРИТИМ НЕБОМ.
Тепер про казус Іванціва.
Був собі у Білій Церкві такий поет та діяч місцевої «Просвіти», член НСПУ Володимир Іванців. Небезталанний. Переклав та видав «Вінок» Максіма Баґдановіча українською. Але коли ми створили Літфорум, то ніби з цепу зірвався шановний патріот — і на цілу шпальту у місцевій «Замковій горі» накатав пасквіль на наше юне немічне несміливе, але уперте починання. Се при тім, же Літфорум провів у Білій Церкві три ПОЕТИЧНІ ЗИМИ, на які зібрав літераторів з цілої України, одкрив море нових талантів, тільки у Білій Церкві видано перші збірки Лідії Ковтун, Оксани Щербань, Леоніда Дмитришина…
І се мурло замість підтримати україноцентричне середовище посміло роз*уячити його упень. Чому воно се учинило? хзн. Але учинив Іванців як істинний сексот. Потім чогойся приперся на чергову ПОЕТИЧНУ ЗИМУ у костел. Передав мені книзь у президію. Я її публічно повернув подавачеві — ми од мерзоти нич не берем, бо не потребуєме. Він щойся збагнув та утік геть…
Його уже нема. Але на річницю соцмережі Бецика рясніють поминаннями про УЧИТЕЛЯ та ВЕЛИКУ ЛЮДИНУ. Нехай собі. Я собі свою правду знаю. Узагалі, з хероями тра обєрєжно — і з Драчем, і з Павличком, і з Мушкетом, і з Олійником, і з Кіресом — з усіма.
Он, у Миколаїві діточки ходять до бібліотеки імени стукача Креміня. Майбуть, і у Черкасах іменем стукача Захарченка щойся там назвали. Оцінюймо роздільно: особисте життя, політичні погляди та творчість. Але кажімо правду про кожного. Не минаймо ані титли, ніже тії коми — як учить нас великий український духовидець Тарас Шевченко.
Тепер про Кейс Винничука.
Накинулися на йОго, сердешного, як перед тим на Оксаночку — світло очей моїх — Забужко. І усе через московитів. Я на боці Забужко — нічого поганого нема у тім, аби твори українських письмаків перекладалися московською для московитів. Їх тьма тьмуща і — най читають. Я на боці Винничука — нема нічого поганого у тім, аби купити належну та необхідну для роботи інформацію. Навіть у московитів. Бо чому ні?
Я читаю московитську літературу московитською мовою. От зараз — неймовірно талановиту прозу Владіміра Боґомолова: короткі оповідання, повісти “Іван та Зося”, роман «У серпни сорок четвертого». Чому ні? Культура — се не дурні емоції, а глибоке, глибинне осмислення буття. Якщо ми будемо літератури усіх наших історичних ворогів (литвини, московити, татари, німці, мадяри, поляки, румуни, австрійці) викидати з ужитку, то далееееко так зайдеме. Ми і так уже зайшли дай Боже — од українця Петра Чайки одмовляємеся, хоча маєме перед мруґами приклад поляків (Шопен) та мадярів (Ліст). Варто проголосити українськими Чайковського, Стравинського, Прокоф’єва і не морочити собі голову. Се велика музика, напоєна українством.
Так само малярство Грабара, Ріпина, Ярошенка, Боровиковського, Левицького, Ге, Крамського, Редька, Бурлюка, Грекова… Так само література Гоголя-Яновського, Гребінки, Костомарова, Данилевського, Мордовця, Наріжного, обох Сологубів, Чехова, Олексія К. (з Розумовських) Толстого, Паустовського…
Звичайно, одвертих та свідомих ренеґатів Короленка, пані Горенко, Катаїва та Нестора Кукольника, а також маляра Венеціянова доведеться полишити на руїнах московської імперії — уже не наше.
Так що набирайте побільше гімна у роти і плюйте у свою еліту — Забужко, Винничука, Андруховича — вона витримає, бо добре тямить вагу вашої до неї любови.
Роман Кухарук
