Є книжки, які дочитуєш із полегкістю, наче позбувся тяжкої ноші, а є й такі, коли на остатніх сторінках відчуваєш, як наростає жаль близького розставання – мовби прощаєшся з рідною людиною. Олег Бабишкін залишив нам цю книжку недописаною і від тої наглої обірваності оповіді лише множиться читацька докука. Я, на свій сором, не читав наукових книжок Олега Кіндратовича – ще студентом колись гортав його дослідження про драматургію Лесі Українки, втім то було радше гортання з обов’язку, яке зазвичай осідає хіба що в закамарках підсвідомого.
Недописана сповідь Олега Бабишкіна
