Ернст Юнґер все життя редагував і переробляв свій magnum opus «В сталевих грозах». Напевно, він мав на те свої причини. Напевно, йому було важливо щось змінювати і вкладати в нові версії книжки свіжі сенси і якусь свою переосмислену правду. До великої війни я теж був упевнений, що варто переробити і дещо змінити у «Точці Нуль» – щось дописати, щось викинути – аби в наступних виданнях той текст був близький моєму новому світогляду, підшпакльований до нового війська, легким градієнтом проходив між моїми відчуттями тоді і моїм розумінням сьогодні.
Але тепер це втратило сенс. Інший характер війни, нові виклики, нові претензії до армійської системи і 
вимоги до себе змусили мене сприймати «Точку…» вже як нариси історичні, ті, що не мають змінюватися, ті, що забурштинили в сторінках мене-тодішнього. Наївного, незрілого бунтаря, що вперше взяв до рук зброю. І це прекрасно.
Нехай я залишуся на сторінках цієї книжки таким. Я ж був таким. Був справжнім. І моє тодішнє відчуття війни й армії було справжнім. І оця фіксація автора і його світогляду в сторінках – безцінна.
І книжка тепер матиме нове обличчя – лише обличчя. І я безмежно радію, що вона отримала ще одне життя у новій шкурці – шорсткій і приємній на дотик. «Точка Нуль» – Meridian Czernowitz, 2023.
Артем Чех
