Моя чергова читацька розповідь сповнена особливих сентиментів. Річ у тім, що тут поєдналися три чинники, які спонукають до захоплення книжкою — автор, перекладач та місце події. Йдетьтся про роман Іво Андрича «Проклятий двір», що зовсім недавно вийшов у «Видавництві 21», а переклад належить Андрієві Любці.
Вперше я познайомилася з творчістю Нобелівського лавреата Іво Андрича кілька років тому, прочитала його «Міст на Дрині». Я не просто прочитала цей роман, а й відправилася в подорож, щоб на власні очі побачити той знаменитий міст у боснійському Вишеграді, відчути дух легендарної споруди та походити місцями, де формувався світогляд Іво Андрича.
Відтоді мріяла, аби продовжити знайомство з творчістю Андрича. Але це було проблематично, бо твори письменника видавалися українською дуже давно і знайти їх зараз — проблема (до слова, історія про те, як мені вдалося знайти старе радянське видання «Мосту на Дрині» в перекладі Семена Панька теж доволі цікава).
Тож моїй радості не було меж, коли я довідалася, що Андрій Любка взявся за переклад 
роману «Проклятий двір». Я з нетерпінням чекала виходу в світ цієї книжки. І сьогодні пишу про свої враження.
Місцем подій у роману є стамбульська в’язниця з промовистою назвою «Проклятий двір», в якій випадково опиняється боснійський монах-францисканець Петар. Але це лише вершина айсбергу. Насправді все значно складніше і заплутаніше. Автор створив такий собі набір сюжетних скриньок, захованих одна в одну.
Спочатку молодий чернець починає розповідати історію, яку перед смертю звірив йому фра Петар, про своє перебування в царгородській в’язниці. А далі ми вже чуємо розповідь Петара від першої особи про особливого юнака, з яким доля звела його в Проклятому дворі. Потім плавно розповідь продовжує сам Чаміл — неординарна особистість, завдяки якій ми непомітно переносимось з 19-го в 15-те століття, щоб дізнатися складну і драматичну історію османських правителів, братів Джема і Баязида. А ця історія знову повертає нас до подій в Проклятому дворі. От такий дивний ланцюжок подій.
Скажу чесно, коли я взяла до рук цю книжку, то була здивована її розміром. Трошки більше ста сторінок — це ж розмір дитячої книжечки, а не фундаментального твору. Та, мабуть, в цьому і полягає майстерність великих авторів, щоб в таких куцих рамках подати величезний спектр проблем.
Роман «Проклятий двір» — дуже складний і простий водночас. Бо насправді це не лише історія кількох дійових осіб роману. Це історія вічного протистояння сходу і заходу, мусульманського та християнського світу, Османської та Візантійської культур.
Іво Андрич, жонглюючи словами, термінами і назвами, наголошує на важливих щаблях історії, що мали силу змінювати її перебіг. Та все ж, мені дуже хотілося, щоб книжка була хоча б втричі більшою. Бо філігранну мову Андрича хочеться читати, насолоджуючись, наче 
вишуканою поезією. І якраз тут варто подякувати перекладачеві. Бо саме Андрій Любка доніс нам неповторний стиль Іво Андрича.
Крім того в книжці подано післямову перекладача. Це цікава і глибока дослідницька праця про життя і творчість автора роману — боснійця, що народився хорватом і став одним з найвідоміших сербів.
Коли Андрій Любка ставив нам на томику дарчий підпис, то, начуваний нашою пристрастю мандрувати слідами книжкових героїв, попередив: насправді Проклятого двору не існує і марно нам шукати його у Стамбулі. Ми хоч і повірили, але… ослухались його порад. То ж ця, така приємна на дотик, книжечка з автографом перекладача таки побачить місто, що є символом єдності та протистояння сходу і заходу. Бо дописую я цю розповідь в літаку, що несе нас на берег Босфору. А фото, яким її проілюструю, зроблю вже на турецькій землі, як тільки ми приземлимося на стамбульському летовищі. Нехай це буде ще однією ланкою ланцюга подій закладених Іво Андричем у «Проклятому дворі».
Можливо ще комусь захочеться повторити нашу авантюру. Тоді варто замовити книжку з автографом перекладача на його сторінці у Фейсбук (Ан. Любка) і купити квиток на літак, аби мати неймовірну подорож у просторі і часі!
Галина Новосад
