Українці справді дуже складний і біполярний нарід. Вже котрий день гноблять тупуватих блогерів-космонавтів за святкування у День пам’яті жертв Голодомору та ідіотські підписи до фоток, але водночас у президенти вибрали собі чувака, який на всю країну зі сцени свого шоу називав президента Ющенка «сеньйор Голодомор» за його намагання відновлювати увагу українського народу до пам’яті про цю трагедію.
З Голодомору та інших трагедій нашого народу регулярно кепкували політики проросійського штибу і публічні персони. Але ніхто їм особливого обурення не висловлював. Дурні та й дурні. Коли Кива стріляє в портрет Бандери — шо, є сенс обурюватись?
Але оця мода без відчуття міри і розуміння меж вишукувати хворих на голову дітей по інстаграмах і ТікТоках та масово «забивати» ногами, а їхні «медійні трупи» ще потім тиждень тягати по інтернету — виглядає дикунством. Це як на вулиці не спромогтись нічого сказати двохметровому бугаю, який тебе ображає в лице, а потім прийти додому і зігнати злість на собаці, яка погризла диван.
Цькувати когось в інтернеті дуже легко — навіть з дивану не треба вставати. Але те, що легко — не завжди корисно.
Володимир Гевко
